Розділ «Частина третя Дорослі»

— Я позбираю…

— Ні, просто сядь на місце.

Білл хотів було подивитися на неї, але не зміг. Він не міг відірвати очей від Майка.

— Ти пам’ятаєш ті смертевогні? — запитав делікатно Майк.

— Ні, — відповів Білл. У роті в нього було відчуття, ніби там із зайвим ентузіазмом попорався з новокаїном дантист.

— Згадаєш.

— На Бога сподіваюся, що ні.

— Безперечно згадаєш, — наголосив Майк. — А поки що… ні. Я також не пам’ятаю. Може, хтось із вас?

Один по одному всі похитали головами.

— Але ми тоді зробили щось, — тихо промовив Майк. — У якийсь момент ми спромоглися сотворити щось на кшталт гуртової волі. У якийсь момент ми сягнули якогось особливого розуміння, чи то свідомо, чи несвідомо, — він схвильовано засовався. — Господи, як би мені хотілося, аби Стен був тут. У мене таке відчуття, що Стен з його впорядкованим розумом зміг би запропонувати якусь ідею.

— Можливо б, і зміг, — сказала Беверлі. — Можливо, саме тому він себе й убив. Можливо, він зрозумів, що якщо там була присутня якась магія, то з дорослими вона не діятиме.

— А проте, я гадаю, вона може подіяти, — сказав Майк. — Бо є ще одна спільна для нас усіх шістьох річ. Цікаво мені, чи хтось із вас уже зрозумів, що це таке?

Надійшла черга Біллу розкрити рота, а потім закрити його знову.

— Нумо, — підбадьорив його Майк. — Ти ж знаєш, про що мова. Я бачу це з твого обличчя.

— Я не впевнений, що знаю, — відповів Білл, — але гадаю, м-м-ми всі бездітні. Це т-т-те?

По цих словах запала мить збентеженої мовчанки.

— Йо, — підтвердив Майк. — Саме так і є.

— Ісусе Христе Всевладний! — обурено вигукнув Едді. — Який це має стосунок до цін на ярмарку? Звідки ти взяв цю ідею, ніби кожен у цім світі мусить мати дітей? Це нісенітниця!

— Ви зі своєю дружиною маєте дітей? — запитав Майк.

— Якщо, як ти казав, ти постійно за нами стежив, то збіса добре знаєш, що не маємо. Але я все одно кажу, що це нічого к чорту не означає.