Розділ «Філіпп Майєр Син»

Син

Що ж до судді, він, навпаки, вважав, що його життя тільки починається. Адже збулося нарешті те, про що він мріяв іще до того, як поселився в Техасі: давні порядки тут відійшли в минуле. Тож одного дня він оголосив, що збирається балотуватися до сенату. Це було справою вельми небезпечною: сьогодні столиця перебуває під контролем військ генерала Кастера, а завтра — вони підуть геть, і… що тоді? Але суддя таки вирішив ризикнути — висунув свою кандидатуру як республіканець. Друзі намагалися відрадити його від цього нерозсудливого вчинку, та він їх і слухати не хотів: мовляв, часи змінилися. Авжеж, «змінилися»: за кілька тижнів його знайшли застреленим на березі річки.

Усі почуття, які ще залишалися в мені після смерті Тошавея, були закопані в сиру землю разом із цим старим упертюхом. І мені тоді ставало гидко лише від думки про те, що я є однією з людських істот. Що ж до вбивць судді, якщо хтось і знав їхні імена, то наче води в рота набрав. А я, запалавши давно забутим священним вогнем помсти, став розробляти план винищення Робертсів, Раннелсів та Волів. Однак Мадлен, здогадавшись про це, наполягла на тому, щоб ми продали будинок та оселилися десь подалі звідси. І я, піддавшись на її вмовляння, так і зробив — купив ферму в Джорджтауні; рабів тепер називали слугами, і вони отримували платню за свою працю нарівні з білими робітниками.

Матері й сестрі Мадлен, схоже, подобалося сидіти склавши руки й оплакувати суддю. Мене ж вони чомусь уявляли тільки в ролі наглядача за рабами… тобто за робітниками, який сидить собі на товстопузому коні й витріщається на те, як вони шкандибають туди-сюди, збираючи бавовну. Так, розкішне життя скінчилося — усе наше меню складалося з оленини (чи свинини) й молитви до Святої Трійці. Однак я, попри те, що мені зовсім не до вподоби був такий стан речей, чудово знав, що аж ніяк не створений для тупого споглядання. А мій внутрішній команч усе нашіптував мені, що копирсатися в землі — це навіть гірше, ніж тягати відра з помиями. Тож я рішуче вирішив усе-таки примусити свої гроші працювати.

Придбавши чималі ділянки землі в округах Ла-Саль та Дімміт, я націлився на узбережжя, однак через Кінґів і Кенеді ціни там уже добряче підскочили. Проте я все одно був задоволений: земля біля річки Нуесес чудово зрошувалася й була, незважаючи на свою родючість, надзвичайно дешевою — якісь там двадцять вісім центів за акр. Бандитів та усіляких «добродіїв», ласих до чужого майна, тоді вешталося Техасом стільки, що хоч греблю ними гати. Але я не заперечував проти того, щоб завжди тримати пістолета напоготові. Крім того, у цій частині штату досі було дозволено заарканювати дику худобу в необмеженій кількості. Зможеш перегнати своє стадо на Північ — отримаєш по сорок доларів за голову. Це був не те щоб спосіб загрібати гроші лопатою, але теж непогано. Тож я вирішив спробувати, адже треба було якось зберегти добре ім’я своєї родини.

Нас було сорок вісім осіб на весь округ. Найближчим моїм сусідом виявився старий мексиканець на ім’я Артуро Ґарсія. Колись він володів майже всією долиною Нуесес, але на той момент зумів зберегти лише двісті секцій. Наша з ним зустріч відбулася за досить неприємних обставин: він намагався перебити мою ціну за ділянку в чотири секції, що якраз прилягала до моїх пасовиськ. Без цього шматка землі моє ранчо було б нічого не варте, тож я підняв ціну до сорока центів за акр. І земельні агенти залюбки прийняли таку мою пропозицію.

— Дуже радий, що ви тут оселилися, — мовив один із них.

— Я теж цьому радий.

— Розумієте… ми намагаємося витурити звідси таких, як цей Ґарсія.

Я мовчки глянув на нього. Мабуть, він погодився б і на меншу ціну, ніж сорок центів за акр.

— Та не подумайте, — неправильно зрозумівши мою реакцію, заторохтів агент, — що я ненавиджу геть усіх мексиканців. Я, власне, одружений із мексиканкою. Просто Артуро Ґарсія знається з відомими злодіями.

— Он як…

— Гадаю, ви маєте звичку носити при собі зброю?

— Авжеж.

— І правильно робите.

Відверто кажучи, ця розмова лише переконала мене в тому, що я оселився саме там, де треба.

Розділ 56

Дж. Е. Мак-Каллоу

Так, вона знову пошилася в дурні; усі це знали, навіть Мілтон Брайс. Добувати нафту в Техасі тепер означало розорюватися: що більше викачаєш зі своїх свердловин, то більше грошей утратиш. Але ж вона передчувала, що так станеться, і відверто казала про це іншим. То чого ж їй побиватися? Це була найграндіозніша ставка в її житті, і вона вирішила, що тепер краще просто викинути всі неприємності з голови й заспокоїтися.

Вона була щаслива з Тедом і своїми дітьми, які на той час були цілком задоволені своїм життям — так-так, навіть Сьюзен і Томас! Щодо Бена, він саме закінчив школу (з найкращими оцінками у своєму класі), а невдовзі його прийняли до Техаського університету в Колледж-Стейшн. Спортом хлопець не вельми цікавився, проте був надзвичайно яскравою особистістю. Він полюбляв спілкуватися з іншими людьми й дуже добре вмів слухати їх, на відміну від своєї сестри, яка чомусь вважала себе пупом Землі, та брата, який не бачив нічого далі свого носа. Сьюзен, витримавши один семестр в Оберліні, гайнула до Каліфорнії. Вона кілька місяців не давала про себе знати, та одного разу о третій ночі задзвонив телефон. Сьюзен сповіщала, що жива-здорова, однак їй дуже-дуже потрібні гроші. Сума була, м’яко кажучи, кругленька, але Джинні погодилася й на це — щоб бодай почути розповідь доньки про її пригоди. Що ж до найстаршого, Томаса, він і далі жив із матір’ю. І це тішило Джинні значно більше, ніж вона очікувала. Звісно, його вже давно треба було б витурити з дому — нехай вчиться жити самостійно. Але ж Том… не такий, як інші, тож їй буде все-таки значно спокійніше, якщо він залишиться при ній. Хоча… жив же якось Фінеас без такої опіки. Однак Томаса ніяк не можна порівнювати з Фінеасом.

Томас був задоволений життям поряд із Джинні, що цілком влаштовувало і її. Він мав авто й чималі гроші, які витрачав, зокрема, на подорожі разом зі своїми друзями. У дитинстві Том був «ой-яким-гарнюнім-хлопчиком», що його й зіпсувало: навіть вирісши, він завжди очікував, що всі навколо упадатимуть біля нього. Тед постійно казав, що Томас — хлопець, до нестями закоханий у власне вродливе личко. Але ж хіба могла Джинні звинувачувати сина в самозакоханості? Він і справді незвичайний красень, схожий на молодого Пітера О’Тула! Однак Томас так пишався цією схожістю, що Джинні мало не піддавалася спокусі нагадати йому, що Пітер О’Тул у його віці вже давно не грівся під крилечком своєї матусі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 248. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи