Розділ «Філіпп Майєр Син»

Це була дружина судді.

— Та не біжи від мене! — мовила вона. — Ти так солодко спав, що я не хотіла тебе будити.

Я промовчав.

— Рада знову тебе бачити не за ґратами, — вела далі жінка. — Розумієш, я ж і до того тебе помічала… ну, коли ти до нас на подвір'я приходив.

Мені не хотілося ні свідчити проти себе, ні обманювати. Тож я знову нічого не сказав.

— То як почувається наш дикий індіанець?

— Нормально.

— Люди кажуть, нібито ти дуже небезпечний.

— …хіба що для кабанчиків.

— То це ти поцупив у нас порося?

— Залежить від того, хто запитує.

— Та ми ж усе одно збиралися з'їсти її… чи його… я вже й не пам'ятаю. А тобі, я гадаю, краще трохи посидіти. Не бійся, я нікому не скажу, що ти тут був.

— Зі мною все гаразд.

— То що ти зробив із тим поросям? З'їв? Я ж бо чула, що тобі подобається просто вбивати їх.

— З'їв.

— Це добре.

Я знову промовчав.

— Тобі все-таки треба сісти й отямитися, — наполягала дружина судді. — Бачу, ти намагався курити одну із сигар мого чоловіка. А вони дуже міцні.

Сама лише згадка про сигари змусила мене відчути новий напад нудоти. Тож я вирішив, що залишуся на кілька хвилин. А якщо припхається суддя, приб'ю його та гайну назад до індіанців.

— А чому ти взагалі тут? — спитав я.