Розділ «Нездоланний»

– Вітаю у своєму житті.

Ченґ відповіла:

– Воно все одно краще за її.

Вествуд набрав п’ятий номер. Регіональний код був 773, що належав Чикаґо. Гудки все йшли і йшли ще довгий час після того, як автовідповідач мав би їх обірвати. Тоді раптом слухавку підняла жінка із перехопленим подихом та сказала:

– Міська бібліотека, Лінкольн-Парк, зала для волонтерів.

Її голос був дуже молодим, і дуже жвавим, і ще дуже заклопотаним. Вествуд назвався та запитав, з ким він розмовляє. Дівчина представилася без жодних вагань, але одразу сказала, що вона ніколи не телефонувала до «Лос-Анджелес Таймс» та не була знайома із жодним приватним детективом. Вествуд запитав, чи телефоном, по якому вони зараз розмовляли, користуються й інші люди, і вона відповіла ствердно, що ним користуються всі волонтери. Вона сказала, що також була однією з них. Ще вона пояснила, що в добровольчій залі вони залишали свої пальта та проводили перерви. Там стояв телефон, і ним можна було час від часу користуватися. Вона розповіла, що бібліотека в Лінкольн-Парку розташувалася трохи північніше від центру Чикаґо, і там працювали десятки волонтерів, які постійно змінювали одне одного, молоді і старі, чоловіки і жінки, усі вони були просто неймовірними. Проте жоден із них не був запідозрений у схибленості на науці. Принаймні, прилюдно. Особливо до такої міри, щоб телефонувати віддаленим газетам.

Вествуд звірився зі своїм списком, щоб знайти ім’я напроти номера із кодом 773, яке було в один час внесено до бази даних компанії. Він запитав:

– Ви знаєте волонтера на прізвище Мак-Кенн? Я не певен, містер це чи місіс.

– Ні, – відповіло дівча, – ніколи не чула такого прізвища раніше.

Вествуд запитав:

– Скільки часу ви працюєте там волонтером?

– Тиждень, – відповіло дівча.

Тоді Вествуд подякував їй, вона відповіла йому «будь ласка», він сказав, що не буде її більше затримувати, вона погодилася зі словами, що в неї ще багато справ, і Вествуд поклав слухавку.

Він набрав останній номер. Регіональний код був 505, а це означало, що номер був у Нью-Мексико.

27

Номер телефону із Нью-Мексико видав чотири гудки, а тоді слухавку зняв чоловік із тихим та знесиленим голосом. Вествуд відрекомендувався, а тоді швиденько пройшовся по своїй стандартній преамбулі: «Лос-Анджелес Таймс», дзвінок у відповідь, вибачення за затримку, раптове відновлення зацікавленості у справі. Запанувала довга пауза, а тоді чоловік на тому кінці дроту сказав:

– Це було тоді. Зараз це була б уже зовсім інша історія.

Вествуд перепитав:

– Як це?

– Я знаю, що я бачив. Спочатку мене ніхто не слухав, включно з вами, на жаль. Але пізніше з поліційного відділку прислали детектива. Молодий чоловік, просто одягнений, проте дуже заповзятливий. Він сказав, що працює в спеціальному секретному відділку і прийняв від мене заяву. Він сказав, що я повинен сидіти й чекати, більше нічого. Але тиждень по тому я побачив його в уніформі, він регулював дорожній пост. Виписував штрафи за неправильне паркування. Він узагалі не був детективом. У поліційному відділку відмахнулися від мене, підіславши новачка. Щоб я замовк, мабуть. Щоб прибрати мене з дороги.