Розділ «Нездоланний»

– Знаю, вітаємо нас у вашому житті.

Вествуд відповів:

– Вітаю у Нью-Мексико.

Він видалив третій, четвертий та шостий номери зі свого тимчасового списку і сказав:

– Хлопець із випромінюванням, гранітний парубок і свідок контакту з прибульцями – це не те, що нам потрібно, правда ж? А це залишає нам відключений номер із Луїзіани, ще один, такий самий, із Міссісіпі та залу для волонтерів у Чикаґо. Ми зменшили шанси вдвоє, щонайменше.

Він навів лад у своїй трирядковій схемі на екрані. Угорі був номер із Луїзіани, який десять тижнів тому належав людині на прізвище Хедлі, згідно з базою даних, нижче був номер із Міссісіпі, який належав людині із прізвищем Рамірез, а в самому низу був номер кімнати для відпочинку волонтерів у Чикаґо, одним із відвідувачів якої був невловимий містер Мак-Кенн, якщо вірити базі даних, чи міс Мак-Кенн, але, в будь-якому разі, про яких задихане дівча нічого не чуло раніше.

Вествуд роздрукував сторінку та подав її Ченґ. Вона сказала:

– Спробуйте ще раз набрати Малоні.

Вествуд набрав номер, «біп-біп-біп», він дзвонив і дзвонив, проте ніхто не відповів і не увімкнулася голосова пошта. Він поклав слухавку, прочекавши цілу довгу хвилину.

Ричер сказав:

– Нам потрібен список усього, що ви написали за останні шість місяців.

Вествуд запитав:

– Навіщо?

– Бо для чого б іще вам телефонував цей тип? Він прочитав щось із того, що ви написали. Ми повинні знати, що саме.

– Це нам не допоможе знайти його.

– Згоден. Не допоможе. Але нам потрібно знати, з ким ми матимемо справу, коли туди дістанемося. Ми повинні знати, що з ним таке.

– Усі мої статті є на сайті. Ви можете перевірити матеріал за всі роки.

– Гаразд, – сказав Ричер. – Величезне спасибі за допомогу.

– І що тепер?

– Ми щось зметикуємо. Як ви і сказали, ми скоротили список удвічі. Нам залишилось вибрати когось із цих трьох. Ми до них дістанемося.