Розділ «Нездоланний»

– Це не зовсім так. Це ж лише ввічливий спосіб сказати, що він проблемний. А це, у свою чергу, ввічливий спосіб сказати дещо навіть гірше. Майкл – повна протилежність проблемній дитині.

– Як же це тоді правильно сказати?

– Майкл не дістався до лінії збору на конвеєрі. Декілька речей просто не зійшлися докупи. Я намагаюся не звинувачувати його матір. Проте з нею було не все гаразд. Вона померла менше ніж за десять років.

– Що саме пішло не так?

– Ви щаслива людина, містере Ричере?

– Загалом, я не скаржуся. Просто зараз я почуваюся досить добре. Звісно, ви розумієте, це не стосується нашої з вами розмови на даний момент.

– За шкалою від одного до десяти, яким було ваше найгірше самопочуття?

– Десь біля чотирьох.

– А найкраще?

– Порівняно із теоретично найкращим самопочуттям за все життя?

– Мабуть.

– Близько дев’яти.

– Гаразд, чотири – найнижче і дев’ять – найвище. А як щодо вас, міс Ченґ?

Вона відповіла не одразу. Через якусь мить вона нарешті сказала:

– Найгірше, як я себе відчувала, я можу оцінити на трійку. Про найкраще я збиралася сказати вісім. Проте зараз, мабуть, скажу-таки дев’ять. Думаю, так.

Вона поглянула на Ричера в ту мить, коли це говорила, і зробила це якимось особливим поглядом, а сестра Мак-Кенна це помітила. Вона запитала:

– Ви спите разом?

Жодної відповіді.

– Люба, якщо ви спите разом, кажіть дев’ять без вагань. Так безпечніше. Але не вище. Десятка примушує їх хвилюватися. На цю мить у вас обох спостерігаються коливання від трьох-чотирьох у найгіршому випадку до пари дев’яток у найкращому, хоча одна з дев’яток є швидше вісімкою, проте ми із вами занадто виховані, щоб це стверджувати. Але ж ви розумієте, до чого я веду. Ви нормальні люди. Якби ваші оцінки коливалися від двійки до сімки, це усе одно було б у межах нормального, проте я тоді б сприймала вас, як занадто сувору та стриману пару. Ви мене розумієте?

Ченґ кивнула.