Розділ «Частина перша»

Розділ сьомий

Звісно, у мене є принципи. Я регулярно чищу їх від пороху. Скреблом.

— Розворушися, Френсисе. І всміхайся. Не забувай: це ж святкування.

Уркгарт зважив на вказівку своєї дружини й почав поволі торувати собі шлях через переповнену залу. Він ненавидів такі події. Цією вечіркою він хотів подякувати тим, хто допоміг йому на Даунінг-стріт, але всюдисуща Мортіма втрутилась і перетворила врочистість на свій черговий вечір спілкування з представниками світських видань, з якими хотіла зустрітися. «Виборці люблять трохи гламуру»,— доводила вона і, як будь-який нащадок роду Кагунів, що поважає себе, завжди хотіла головувати серед власних придворних. Тож, замість невеличкого кола колег, Уркгарт опинився у вирі актрис, оперних зірок, редакторів, бізнесменів і різних знаменитостей, усвідомлюючи, що розмов про погоду на цілий вечір не вистачить.

Гості, прогуркотівши крізь грудневу пітьму у вузький і замкнений простір Даунінг-стріт, бачили там велику різдвяну ялинку — перед дверима з табличкою «10»: деревце було поставлене там за вказівкою Мортіми Уркгарт, яка вважала, що завдяки цьому в телеглядачів створиться враження, ніби тут мешкає звичайна собі британська родина, яка з нетерпінням чекає на святкування Різдва. Опинившись у будинку номер десять, фешенебельна публіка, перетинаючи поріг, навіть не підозрювала, що всіх уже перевірили прихованими пристроями на наявність зброї та вибухівки. Елітарні гості здали свої пальта і плащі в обмін на усмішки і квитки на паркування й терпляче чекали в черзі на сходах, що вели до зеленої кімнати, де Уркгарти приймали гостей. Повільно піднімаючись сходами й минаючи настінні портрети попередніх прем'єр-міністрів, гості намагалися не надто витріщатися на інших запрошених і не роззиратися. Бо це дасть зрозуміти, що ви не бували тут сотні разів. Більшість гостей не мала нічого спільного з політикою, дехто навіть не був прихильником уряду, але ентузіазм, з яким гостей вітала Мортіма Уркгарт, усіх вразив. Атмосфера засмоктувала їх, роблячи почесними членами команди. Якби влада вимагала змови, вони б і на це погодилися.

Десять хвилин Уркгарт намагався зорганізувати гостей, його очі бігали, ніби в чатового чи в нападника; він змушений був вислуховувати скарги підприємців і глевкі настанови завсідників ток-шоу. Нарешті він пробився до Тіма Стемпера, вдячно схопив його за руку і потягнув у куток.

— Ви чогось хотіли, Френсисе?

— Я просто думав над тим, наскільки Генрі стало легше, коли він звільнився від цього. Це справді того варте?

— Амбіції тесати слід твердіше[6].

— Якщо конче треба процитувати Шекспіра, заради Бога, роби це правильно. І я волів би, щоб ти обрав щось інше, а не «Юлія Цезаря». Ти ж пам'ятаєш, його там прирізали, оком не встиг моргнути.

— Це слушний докір. У подальшому в вашій присутності цитуватиму лишень «Макбета».

Уркгарт похмуро всміхнувся на цей чорний гумор, бажаючи провести залишок вечора, схрещуючи мечі зі Стемпером і обговорюючи наступні вибори. Ще тижня не минуло, а опитування виборців показали, що результат підстрибнув на три пункти — показник, як електорат відреагував на появу нових облич, на свіжий подув з Вайтголу і на звільнення громадськістю деяких не дуже шанованих представників з уряду.

— Їм сподобався колір простирадл у медовий місяць, після першої шлюбної ночі,— повідомив Стемпер.— Свіжі, хрусткі, і крові досить, щоб показати, що ви знаєте свою справу.

Він був неперевершений, цей Стемпер, у своєму репертуарі.

З того кінця переповненої кімнати долітав крізь балачки сміх Мортіми. Вона поринула в бесіду з італійським тенором, одним з найкращих, і, авжеж, наймоднішою оперною зіркою, що відвідала Лондон за останні роки. Вона сумішшю лестощів і жіночого чару вмовляла тенора показати своє мистецтво сьогодні ввечері. Мортімі скоро мало виповнитися п'ятдесят, але вона лишалась у добрій формі та вміла себе подати як слід, тому італієць розм'як. Вона майнула дізнатися, чи є на Даунінг-стріт фортепіано.

— А, Дікі,— проспівав Уркгарт, подаючи руку коротуну з непропорційно великою головою і серйозними очима, який цілеспрямовано продирався крізь юрбу до нього. Дікі — новий міністр охорони довкілля, наймолодший член нового кабінету міністрів, марафонець, ентузіаст і активіст — був глибоко вражений зауваженням Уркгарта про те, що саме він стане урядовим оборонцем довкілля. Його призначення вже бурхливо привітали усі, окрім найбільш войовничих груп впливу, але Дікі в цю мить вигляд мав не вельми задоволений. Чоло зросилося потом: щось турбувало його.

— Сподівався поговорити з вами, Дікі,— вимовив Уркгарт, перш ніж у його співрозмовника з'явився шанс відкрити душу.— Як просувається забудова на Вікторії-стріт? Була нагода на це глянути? Що там буде за дорога — бетонка, чи як?

— Боже милостивий, ні, прем'єр-міністре. Я уважно вивчив усі варіанти і думаю, буде краще, якщо ми обійдемося без надто екстравагантних варіантів і погодимося на щось традиційне. Жодних сталево-скляних кондиціонерів.

— Чи можна тоді офіси буде зробити максимально сучасними? — втрутився Стемпер.

— Будівля вписуватиметься у Вестмінстерське середовище,— трохи ніяково провадив Дікі.