TextBook «Я сподіваюся, що колись ці бурі нарешті скінчаться, — проказав він, зайшовши до кухні через десять хвилин. — Я певен…»
Він спинився на півслові: зазвичай вона була біля плити, смажила яйця чи французькі тости, готувала млинці або каву. Сьогодні ж вона сиділа за столом. Плита, не рахуючи кави, що закипала в чайнику, стояла порожня.
«Серденько, якщо тобі зле, повертайся до ліжка, — сказав він їй. — Сніданок я собі й сам можу зготувати».
«Усе гаразд, — відповіла вона. — Я просто відпочиваю. Вибач. Зараз я підсмажу тобі яєць».
«Сиди, — відказав він. — Я дам собі раду».
Він підійшов до холодильника й відчинив дверцята.
«Я б хотіла знати, що воно таке, — сказала вона. — Половина людей у кварталі підчепила те саме, і ти кажеш, що понад половина робітників на фабриці не вийшли на зміну».
«Може, це якийсь вірус», — відповів він.
Вона струснула головою: «Не знаю».
«З усіма цими бурями, надокучливими комарами, а тепер іще й із цим недугом життя хутко перетворюється на халепу, — сказав він, наливаючи собі помаранчевого соку з пляшки. — Про вовка промовка».
Він виловив зі склянки дрібну крупинку.
«Як, у дідька, вони потрапляють у холодильник, я, напевне, довіку не збагну», — сказав він.
«Мені не треба, Бобе», — промовила вона.
«Не хочеш соку?»
«Ні».
«Тобі треба вітаміни».
«Ні, дякую, коханий», — промовила вона, силкуючись усміхнутися.
Він поклав пляшку назад у холодильник і всівся зі склянкою навпроти неї.
«Тобі не боляче? — спитав. — Болю в голові, ще десь немає?»
Вона повільно похитала головою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Я — легенда» автора Річард Метісон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II Березень 1976 року“ на сторінці 4. Приємного читання.