Розділ «Барi, Казанiв син»

Тож другого після візиту мисливця на лис дня П’єро поїхав у Лак-Бейн, а Непісе біля дверей махала йому на прощання весь час, поки він не зник із очей.

Цього ж ранку Буш Мак-Таґґарт піднявся з ліжка, коли було ще зовсім темно. Час настав. Він усе ще вагався щодо вбивства П’єро. Перебираючи варіанти, керівник факторії, як йому здалося, знайшов кращий спосіб. Тепер Непісе нікуди від нього не подінеться.

Це був чудовий план, його так легко виконати, і немає нічого, що б завадило досягти потрібного результату. І весь цей час П’єро думатиме, що він поїхав далеко на схід!

Мак-Таґґарт поснідав удосвіта й відразу, поки було ще темно, вирушив у дорогу. Він навмисне подався на схід, щоб інший, наближаючись із південного заходу, не знайшов сліди його саней. Керівник факторї вирішив, що П’єро ніколи не повинен дізнатись, навіть запідозрити (хоч доведеться провести в дорозі довше), що він насправді зібрався на Ґрей-Лун. Цілком можливо, що П’єро затримається вдома, тож поспішати не варто, ліпше прибути туди на день пізніше й точно застати Непісе саму.

Мак-Таґґарт тим часом повною мірою насолоджувався, малюючи в думках жорстокі плани. Невдачі бути не могло. Він усе розрахував. Мсьє був упевнений, що Непісе не супроводжуватиме батька в Лак-Бейн, тож буде в хижці на Ґрей-Лун сама.

Самотня Непісе не була обтяжена роздумами про небезпеку. Час від часу лише думка про те, що вона може побути сама, була їй навіть приємна. Це траплялося тоді, коли їй хотілося про щось помріяти наодинці або уявити собі що-небудь таємне, що вона хотіла б приховати й від батька. Цей милий нерозквітлий пуп’янок жіночності, усе ще дівча з м’яким оксамитом дівоцтва в очах, але з уже зародженою десь глибоко в душі таємницею майбутньої жінки — от ким була тепер Непісе. У ті хвилини, коли з’являлася змога провести час на самоті, вона одягала червоне плаття й закладала своє чудове волосся так, як побачила на картинках з журналів, що їх надсилали П’єро двічі на рік із Нелсон-Гауса. Непісе ставала дорослою жінкою.

На другий день відсутності П’єро Верба так і одягнеться, але сьогодні вона розпустила волосся, що спадало сяйним каскадом, і перев’язала лоб червоною стрічкою. Дівчина ще не закінчила. Сьогодні в неї були чудесні задуми. На стіні поряд із дзеркалом вона причепила велику сторінку з жіночого журналу із зображенням дивовижних кучерів. За півтори тисячі миль на північ від сонячної Каліфорнії, де й була знята та світлина, Непісе, з червоними надутими губками й насупленим чолом, намагалася з усіх сил розгадати таємницю кучерів іншої дівчини!

Її обличчя все ще рум’яніло, а очі схвильовано виблискували, коли вона, дивлячись у дзеркало, намагалася перетворити одне з її довгих пасом на модні кучерики. Саме в цей час двері позаду неї відчинилися, і в них увійшов Буш Мак-Таґґарт.

Роздiл 20

Коли керівник факторії з Лак-Бейна ввійшов у хижку, Верба була повернута спиною до дверей. Сполошившись із несподіванки, дівчина кілька секунд не оберталася, гадаючи, чому це так рано додому повернувся П’єро. А тоді до неї долинув гаркіт Барі, і вона негайно схопилася з місця й глянула на двері.

Мак-Таґґарт зайшов підготовленим, залишивши своє пакування, рушницю й важку шубу надворі. Стоячи спиною до дверей і дивлячись на пишноволосу Непісе в її прекрасній сукні, він не міг опритомніти від побаченого. Доля чи нещасний випадок грали тепер проти Верби. Якби в душі Буша Мак-Таґґарта й тліла досі бодай іскорка шляхетності чи милосердя, то й вона остаточно згасла від того, що він побачив. Ніколи Непісе не виглядала такою красивою, навіть того дня, коли топограф Мак-Доналд сфотографував її. Сонце, світячи через вікно, золотило її розкішне волосся. На лиці виступив рум’янець, оправлений у темну рамку. Мак-Таґґарт не раз марив нею, та навіть у своїх наймальовничіших видивах ніколи не бачив жінки, бодай схожої на ту, що стояла перед ним просто зараз. Непісе дивилася на чоловіка широкими зі страху очима, а з її щік помалу сходив багрянець.

Їхні очі зустрілись у німій тиші. У словах потреби не було. Нарешті дівчина зрозуміла, у чому саме була для неї небезпека тоді, на краю прірви, коли вона безстрашно гралась із загрозою, що стоїть тепер перед нею.

Тяжке дихання, більше схоже на ридання, виривалося з її вуст.

— Мсьє! — зітхнула вона, безуспішно намагаючись ще щось сказати.

Вона чітко почула клацання залізного засува. Мак-Таґґарт замкнув двері й підійшов лише на ступінь ближче.

Барі лишився лежати на підлозі, ніби вирізаний із каменю. Він не рухався, не видавав жодного звуку, лише раз попереджувально гаркнувши, коли Мак-Таґґарт підійшов на один ступінь уперед. А тоді, наче блискавка, опинився між ним і Непісе, настовбурчивши на спині кожну шерстинку. Від його лютого гарчання Мак-Таґґарт відсахнувся до замкнених дверей. Одного слова Непісе було б досить — і все б скінчилося. Але момент був утрачений, коли вона голосно скрикнула. Рука й мозок звіра в людській подобі спрацювали швидше. Як Барі кинувся до горла керівника факторії, пролунав оглушливий постріл, і Непісе побачила короткий спалах.

Мак-Таґґарт вистрілив від стегна. Барі вдарився об підлогу з глухим стуком і відкотився до брусованої стіни. Він лежав нерухомо. Чоловік нервово засміявся, засовуючи пістолета в кобуру, бо ж знав, що тільки постріл у голову міг таке спричинити.

Притиснувшись спиною до далекої стіни, Непісе завмерла. Мак-Таґґарт чув, як вона засапано дихала, і наблизився до неї, ставши на півдорозі.

— Непісе, я прийшов, щоб зробити тебе своєю дружиною, — промовив він.

Дівчина не відповіла. Керівник факторії бачив, що вона буквально задихалась, притуливши руку до горла. Він ступив ще трохи вперед і зупинився. Мак-Таґґарт ніколи в житті не бачив таких очей.