Розділ «Барi, Казанiв син»

Голос Верби кинув Барі в захват. Здавалося, він збурив його мляву кров, розливши її по жилах. Вовчук широко розплющив очі й знову побачив дві чудові зорі, що так ніжно світили на нього в день смерті Вакаю. Одна з довгих кіс Верби впала на нього, і він знову відчув солодкий запах її волосся, відчув, як її рука почала його пестити, до нього знову долинув ніжний голос. Потім вона раптом встала й лишила його самого, а він тим часом, чекаючи її, і не ворухнувся. За хвилину дівчина повернулася з мискою води й шматком тканини. Вона обережно змила кров із його очей і пащі. Барі не зробив жодного руху. Він насилу дихав. Згодом, утім, Непісе помітила, як його тіло тремтіло, наче від електричного струму, щоразу, коли її рука до нього торкалася.

— Він бив тебе кийком, — промовила вона, близько присунувшись до Барі й дивлячись своїми темними очима. — Він бив тебе! Це чудовисько, а не людина!

А тоді їх перервали. Двері відчинилися, і ввійшов звір у людській подобі, дивлячись на них із посмішкою на червоному лиці. Тієї ж миті Барі показав, що ще живий. Він вискочив з-під руки Верби й несподівано загарчав на Мак-Таґґарта. Шерсть на його хребті настовбурчилась, ікла загрозливо заблищали, а очі загорілися, як розжарені вуглини.

— У нього вселився диявол, — сказав Мак-Таґґарт. — Народжений у дикій природі, певно, серед предків є вовки. Ти маєш бути з ним обережна, інакше він відкусить руку, кіт сакагет.

«Кіт сакагет» мовою крі означало «кохане серденько», і це вперше керівник факторії заговорив із нею словами, що більше годилися б для полюбовників. Її серце обважніло. На мить Непісе склала долоні й схилила голову. Мак-Таґґарт подивився на неї і, вирішивши, що дівчина зніяковіла, ласкаво поклав руку на її волосся. П’єро крізь розчинені двері почув закохану мову, а тепер побачив і Мак-Таґґартове пестування.

— Mon Dieu! — зітхнув він і підняв руку, ніби бажаючи так відгородитися від цього блюзнірства.

Дальшої миті П’єро здивовано крикнув майже одночасно з Мак-Таґґартом, що зарепетував з болю. Барі блискавкою ковзнув по підлозі й учепився зубами в ногу керівника факторії. Перш ніж Мак-Таґґарт потужним ударом іншої ноги звільнився, вовчук уп’явся досить глибоко. З прокляттями на вустах чоловік вихопив із кобури револьвера. Але дорогу йому загородила Непісе. Коротко крикнувши, вона кинулася до Барі й схопила його на руки. Верба глянула на Мак-Таґґарта, притискаючи до себе Барі так, що її м’яке, нічим не прикрите горло виявилося за кілька цалів від його ікл. Її зіниці аж засвітилися.

— Ви його били! — вигукнула вона. — І він ненавидить вас… ненавидить…

— Відпусти його! — крикнув пойнятий жахом П’єро. — Mon Dieu! Кажу тобі, відпусти його, інакше він тебе загризе!

— Він ненавидить вас… ненавидить… ненавидить … — знову й знову повторювала Верба, дивлячись прямо в перелякане обличчя Мак-Таґґарта. Раптом вона повернулася до батька й, плачучи, промовила: — Ні, пес не розірве мене. Бачите! Це Барі. Хіба я не казала цього вам? Це Барі! Це доказ того, що він захищав мене…

— Від мене? — остовпів із подиву Мак-Таґґарт, і його обличчя потемніло.

П’єро підійшов і, посміхаючись, поклав руку на плече Мак-Таґґарта.

— Залишмо їх самих, мсьє, — сказав він. — Це два малих задираки, тут для нас небезпечно. І якщо пес її вкусить…

Господар знизав плечима. Великий вантаж був раптово знятий із них. Його голос був м’яким і переконливим. А тепер гнів зник із обличчя Верби. Мак-Таґґарт зловив кокетливий вираз очей, коли вона прямо глянула на нього, наполовину посміхаючись, і сказала батькові:

— Я приєднаюся до вас найближчим часом, тату, — до тебе й мсьє керівника факторії з Лак-Бейна!

У її очах, беззаперечно, грали бісики. Мак-Таґґартові здалося, що ці бісики глузують із нього. Від них його мозок палав, а кров почала дико пульсувати. Ох ці очі, повні запальних іскринок, як у відьми! Яке ж це буде задоволення приборкати їх, і станеться таке дуже скоро! Мак-Таґґарт пішов за П’єро назовні. Урочисто святкуючи перемогу, він більше не відчував болю від укусу Барі.

— Я покажу вам мої нові сани, я зробив для зими, мсьє, — сказав П’єро, коли двері за ними зачинилися.

Півгодини потому Непісе вийшла з хижки. Вона бачила, як П’єро й керівник факторії про щось балакали. З усього було видно, що розмова для її батька видалася неприємна. Його обличчя мало стурбований вираз, а в очах палав жаркий вогонь. Мак-Таґґарт щільно стискав щелепи, але в погляді промайнуло задоволення, тільки-но він її побачив. Вона знала, у чому річ. Керівник факторії з Лак-Бейна вимагав відповіді від самого П’єро, а той, як і сказала йому Непісе, відсилав по відповідь до неї. І він пішов! Дівоче серце затьохкало, і вона, розвернувшись, поспішила вниз стежкою. Позаду себе Непісе почула Мак-Таґґартові кроки й кинула чоловікові усмішку через плече. Водночас її зуби були міцно стиснуті, а нігті аж врізались у долоні.

П’єро стояв неповорушно, спостерігаючи, як вони зникають в узліссі. Непісе була на кілька кроків попереду Мак-Таґґарта. Глибокий різкий подих вирвався з грудей П’єро.

— Par les milles cornes du diable![21] — тихо вилаявся він. — Хіба це можливо?! Невже вона щиро усміхається тому звіру? Ні. Неможливо. Але, якщо це так…