Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

Вельмишановне панство, прошу вас взяти до уваги, що окрім двоєженства, все інше ви можете оцінювати справедливо, оскільки життя закинуло мене у інший світ, з іншими законами. Навіть небо там не таке, як у нас. Голландське сонце там не сприймали б навіть за місячне сяйво. Від розпечених сонячних променів закипає кров і плавиться мозок. Важке і вологе повітря трансформує дерева, міста і людей у фантасмагорії гарячкових снів. У небі спливають потрійне сонце і вогняні хрести. Марево перевернутих догори дригом міст. Інколи затемнення забирає всі кольори навколишніх предметів. Ліси, будинки та люди стають кольору охри і все ніби вмирає. А потім приходить гроза, наче вогняний небесний дощ: іскри та рідке полум'я. Наступного дня хмари розриваються кривавим дощем, котрий фарбує все навколо у багряний колір. У подальші спекотні дні, коли селяни бігають по вулиці (представники вищих каст у спеку сидять вдома) від селянських ніг здіймається червоний пил, котрий виблискує на сонці, немов грішники в пекельному полум'ї.

І на останок, сама земля, екзотичні рослини котрої в Голландії вирощують в оранжереях, тут ростуть у диких джунглях. Рослини, які ми виходжуємо в горщиках, тут утворюють непрохідні хащі та домівки тиграм. Амбра, що вивітрюється з рослин, робить п'янким саме повітря. Сотні сортів фруктів, що ростуть тут цілий рік, пояснюють, як саме може прожити такий чисельний народ, харчуючись лише овочами та фруктами, без жодного м'яса. Його споживання тут заборонено релігією. Одна пальма дає олію, вино, мед та цукор. Інша пальма дає масло, молоко та муку безкоштовно. До того ж, є в них дерево, на якому росте хліб; батони розміром з людську голову: в сирому вигляді солодкий фрукт, а в смаженому — хліб.

(— Це вже занадто! — закричав солтис. — Досі ти брехав наліво та направо, і я вірив. Але щоб цілі батони росли на дереві, які тільки треба зірвати і відправити до пекарні, це вже занадто!

— Не маю нічого проти, ваша милість, — відповів обвинувачений, — якщо ви не вірите моїм словам, то відправте делегацію в Ост-Індію, де вони зможуть знайти докази сказаному. Якщо хоча б щось виявиться брехнею, то таким прошу вважати і все мовлене раніше.

— Дякуємо за добру пораду! Зараз ми вишлемо комісію на край світу, і поки вона пливтиме туди й назад, відкладемо твоє колесування! Ми вже краще повіримо в те, що там на деревах ростуть і висять живі тварини, як у нас дикі груші.

— В принципі, так воно і є. Там водяться великі білки, чи то маленькі собаки, в котрих є крила і вони літають. А вночі вони чіпляються за гілки задніми ногами і висять так, як у нас підвішені на дерева гарбузи.

— Що я казав! — зайшовся істеричним сміхом солтис. — Літаючі пси, котрі сплять, вчепившись ногами за гілку! Ти тільки продовжуй, пройдисвіте! Адже саме для цього тут і зібрались судді, аби вірити у всі твої балачки. Мені вже самому цікаво, яким чином врятують тебе літаючі пси та хліб, що росте на деревах, від обвинувачень у вбивстві короля та двоєженстві.)

Я одразу з цього й розпочну. Увесь навколишній світ там має непереборний вплив на людський характер. Корінне населення, їхня релігія та звички змушують іноземця пристосуватись та прийняти новий спосіб життя. Це народ, де одні ходять голі та босі, інші ж згинаються від тягаря помпезного вбрання. Тут змішались краса та потворність, хоробрість та боягузтво; одні вільні, як птахи, інші сковані, як монахи. Міста в розкоші і величі перевершують європейські мегаполіси. Храми, висічені в скелях майстерною рукою, утворюють архітектурні громади з десятьма тисячами колон і вівтарями для незліченних ідолів. А їхні житла жалюгідніші, ніж плотини у бобрів. Це народ, котрий служить і молиться тисячі богам, жоден з котрих їм не допомагає. Це народ такий ніжний, що не вб'є жодної тварини; зате їх шматують тигри, топчуть носороги, кусають змії та отруйні комахи. А от вирізати цілий сусідній рід вони гріхом не вважають. Можновладець, відчуваючи себе оскверненим дотиком людини іншої касти, в повному праві відрубати нещасному руку і останній вважатиме такий вчинок абсолютно природним. Це народ, де вдова спалює себе живцем разом з померлим чоловіком. А та, котра цього не зробить і вдруге вийде заміж, буде вважатись безчесною людиною. Це народ, де хворого виносять на берег річки і визнають померлим. Однак, якщо він одужає, то не зможе повернутись у коло живих; він буде змушений знайти собі подібних, котрі вже утворюють ціле суспільство — народ мертвих. Це народ, у котрого забобони та поезія звеличують все те, що ми, європейці, зневажаємо. Тут інші чесноти, інші гріхи, і інша розплата.

(— Вся ця тирада була для того, щоб підкреслити, що двоєженство там дозволено, правда ж?

— Дійсно, там це дозволено, але за однієї умови. Перша дружина повинна дати згоду, аби чоловік взяв другу дружину. І поки перша не дасть такої згоди, чоловіку заборонено обіймати чи цілувати другу дружину.)

Моя прекрасна Сейб-Алніфа була гідна подиву і поваги. Коли в день нашого весілля, котре ми відсвяткували із справжньою помпезністю, залишилися одні за вечерею і вели ніжні і довірчі бесіди, я ніяк не міг умовити її сісти поруч зі мною. Вона влаштувалася навпроти, на іншому кінці столу, нагадавши, що ми повинні дотримуватися пристойності, поки не отримаємо згоди моєї першої дружини: тоді вона теж зможе промовити за столом молитви за Басава. Поки перша дружина не дасть благословіння, нам не можна пити з одного келиха, не можна тримати один одного за руки, і навіть в очі чоловіку друга дружина дивитись не може. А на їхньому ложі, посередині між ними лежатиме меч, котрий буде символом того, що не можна наближатись один до одного.

(— Можу собі уявити, покидьку, як довго ти поважав той меч! — сказав великий князь.)

Я і сам вважав, якщо раніше в гріховному моєму житті навіть меч у серці не здатний був утримати мене від спокуси чужою дружиною, то вже тепер холодна зброя і зовсім не завадить мені нарешті відчути таємничий сміх в закритих очах бегуми. Та в моєї Сейб-Алніфи розуму було більше, ніж у мене.

Вона ставилась до мене так ніжно та покірливо, наче рабиня. Власноруч готувала мені різні напої з казкових фруктів. В шиваїзмі пити вино заборонено; однак з цих екзотичних фруктів готувались такі п'янкі напої, що людина забувала про існування вина. А хто спробував тутешні нектари, на пиво навіть дивитися не зможе. Надрізана кора пальм, бруньки агави дарують солодкі, густі соки: після них настає екзальтація, анітрохи не схожа на сп'яніння від вина.

В цей час моя красуня розповідала мені казки про фей, які народжуються в пальмових садах. Від неї почув історію принца Камра Ессамана і принцеси Бедур: поки вони спали, фея Маймун і ельф Данеш забрали їх на своїх крилах у далекі країни, де звели їх разом; коли вони після всіх радощів та насолод знову заснули, їх повернули додому: принца в Індію, а принцесу в Персію. Це була прекрасна історія, яка приспала мене. Я певен, що саме нектар Сейб-Алніфи нагнав на мене сон. Тільки й пам'ятаю, що лишень я приляг на ложе, прекрасна Сейб-Алніфа поклала між нами меча і свою голову поруч з моєю.

Та як тільки я заплющив очі, земля щезла з-під ніг. Я чув шелест вітру над своєю головою, а пролітаючи крізь хмари, чув грім, як коли блискавка розсікає хмару навпіл.

Серед блиску тисячі зірок я упізнав ельфа Данеша, котрий ніс мене на своїй спині. Він був велетенським чоловіком, з величезними крилами кажана, розмах котрих закривав горизонт, а замість волосся та бороди його вкривали листя бамбука та пальми. Ми летіли так швидко, що вузький серп місяця виріс, округлився і зменшився до останньої чверті у мене над головою. Деякий час з нами змагався метеорит. Коли він нас наздогнав, Данеш вдарив його каблуком і той розлетівся мільйонами іскр. Поглянувши донизу, я побачив під нами Китай, котрий я упізнав з порцелянових веж та довгих каналів. Тибет вкривав давній лід Гімалаїв. Великі монгольські степи. Ось наблизився Арарат, який я упізнав по полум'яному кільці — вівтар вогнепоклонників персів. Поруч джерело вічного вогню Баку і я згадав, що ельф Данеш був одним з великих духів цих язичників.

На верхівці гори Арарат є палац, красу якого годі описати. На стінах його викарбувані імена щасливих людей, котрі вдячні за це Богу. Блищать ці імена яскравіше, ніж золото, і освітлюють кімнату більше, ніж сонце. Тут ельф Данеш посеред кімнати, обвитої шовком та дорогоцінним камінням, поклав мене собі на долоню і раптово залився громоподібним реготом.

— Ти запізнилася на стотисячну частку хвилини! — вигукнув Данеш.

— Ти випередив мене на триста зонів! — почувся інший голос, і в ту ж саму мить з'явилася Маймуна. Вона теж була велеткою. Її волосся чисті корали, а крила виблискували перламутром. Жінку, котра сиділа в неї на плечах, вона поклала поруч зі мною. Ельф і фея раптом перетворились на дим — один жовтий, інший синій. І ці дими залетіли у карафки, що стояли на столі посеред дорогих напоїв та їжі.