Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

І де ж мені його взяти?

Коли я вже втратив надію щось вирішити, то натрапив на старого знайомого — мінхера Руйссена.

Він одразу мене впізнав, тож годі було відпиратись. Між нами були дружні відносини, які спонукали мене йому довіритись.

Він розповів, що в Німеччині мене шукають з одного боку за незаконну передачу на реставрацію церковних реліквій тамплієрів, а з іншого — за вирішення проблеми Теляти-муу в Гамбурзі.

(— Чарівний парафраз для крадіжки та вбивства! — пробурмотів солтис.)

Добре, що в Голландії мене дражнили ім'ям покійного чоловіка дружини. Якби вони знали, хто я насправді, то неодмінно видали б мене.

Зі свого боку я розповів йому про те, як мені вкрай необхідно стати капітаном, інакше дружина мені виїсть мозок.

— Ех, хлопче, — сказав мінхер Руйссен, — скоріше рак на горі свисне, ніж ти на суші дослужишся до капітанського звання. Тут не ведуться бої та битви. За цим голландці люблять спостерігати. Якщо хочеш стати капітаном, виходь зі мною в море. Я тримаю курс на Ост-Індію, куди везу гармати та зброю для набоба Нуджуф-хана. Командиром його армії служить твій земляк, Рейнхард Волтер. Він, як і ти, став з авантюриста великим паном. Змінив ім'я на Соммер. Індуси кличуть його «Сумро», а французи «Сомбре». Йому конче потрібні хороші солдати, особливо гармаші. Як підеш зі мною, за рік станеш князем, не те що капітаном.

Мінхер Руйссен розповів мені про неймовірний успіх Соммера в Бенгалії, від чого мені замакітрилось в голові.

На додачу мене накрило смутком та нудьгою від нічогонероблення. Я погодився.

Моя дружина не знала куди подітись від щастя, коли я привів до неї мінхера Руйссена, і ми розповіли їй про те, що існує країна, де росте дерево «банан», у нього є тисячі гілок, на кожній гілці сотні плодів, а на кожному плоді капітанський патент: треба тільки зірвати. Вона сама мене почала відправляти.

— Йди, мій милий! Скоріше! Не спізнися на корабель!

Вона сама спакувала мені речі в дорогу, добра душа! Дарма я просив її не піднімати саквояж. Вона все мені спакувала, навіть зайвий шматок мила та зубну щітку. Коли ми прощались, вона навіть не заплакала. Голландки звикли до того, що їхні чоловіки проводять рік у морі, в заморських країнах. Безмірна довіра чоловіку виключала будь-які ревнощі.

Зізнаюся, що я зрадів думці, що буду далеко від дому деякий час, поки очікуваний новонароджений малюк буде нестерпнішим, ніж курча та лошача. Зрозуміло, що колисання впало б на мої плечі. Тож нехай краще мене гойдає судно.

Два дні потому я сів на корабель з мінхером Руйссеном і на деякий час попрощався з Європою. Попутний вітер надував наші вітрила. Дружина махала мені на прощання хустинкою.

(— Чи вчинив ти щось ганебне на морі? — вирішив затримати відпливаючий корабель солтис.

— Нічого вартого уваги.

— То перестрибни Північне море разом з Тихим Океаном; не забирай час, розповідаючи про літаючих риб та спів сирен. Переходьмо до Бенгалії. І продовжуй з того місця, де ти вчинив щось погане!

— Вважаю, я приплив!)

Частина восьма