Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

Імператор потурбувався про нову нагороду для свого вірного воєначальника. В одній з найповажніших родин Делі, була дівчина небаченої вроди. Звали її Сейб-Алніфа (на хінді: найпрекрасніша з жінок). Її руки він і попросив для Соммера. Соммер відповів імператору, що одружиться з прекрасною Сейб-Алніфою лише в тому разі, якщо вона прийме християнство.

Спантеличений імператор запитав: чи той інакше не зможе покохати брахманку?

— Саме тому, що кохатиму її занадто сильно, я хочу, аби вона стала католичкою, — відповів воєвода. — Я вже немолодий, і в мене є син, котрого я відлучив від себе. Якщо я помру, то моя вдова брахманка за традицією спалить себе разом зі мною. Однак, якщо вона буде католичкою, то зійде не на вогнище, а на мій трон. І стане вона правителькою, бегумою, замість мене. Країна процвітатиме, а не потрапить до рук мого непутящого сина.

— Правду кажеш! — відповів імператор і дозволив, аби християнські місіонери охрестили прекрасну царівну. Такого в Ост-Індії не удостоївся ще жоден європеєць.

Прекрасна молода царівна до безпам'ятства кохала свого чоловіка: вона ходила з ним у всі походи, доглядала його, охороняла, захищала від ворогів, зрадників, котрі так і обплітали короля з усіх боків. Успішний полководець, звичайно, мав численних заздрісників і конкурентів — англійці також не переставали спостерігати за діями старого ворога. Часто він дивом рятувався від смертельної небезпеки, котру проникливі очі Сейб-Алніфи помічали заздалегідь. Якось його таки отруїли: він віддав Богу душу на руках вірної дружини.

В той же час я прибув до Сердани, де Соммер призначив мене командиром артилерії. Після смерті короля трон зайняла його вдова, бегума Сумро. Свого сина король виключив зі спадкоємців. Він був негідником. Я бачив його тільки раз, після того, як вдова зайняла трон: спершу він хотів мене підкупити, аби я зрадив бегуму. Коли я йому відмовив, то погрожував убити мене, як тільки стане королем.

— Якщо ти станеш королем, — сказав я йому, — то я стану царевбивцею!

Це було доленосне передбачення. Довгий час не бачив його.

Бегума Сумро взялась до правління залізною рукою. Вона добряче поповнила залишену їй чоловіком армію, збільшила число гармат до сорока, сама командувала військом верхи на коні або на бойовому слоні. Невдовзі сусіди навчились її поважати, а імператор став до неї прислухатись. Її вплив був настільки великим, що при дворі за нею було останнє слово.

На Сході різноманітні зібрання мають дещо дивний характер. Коли Гулам Кадір, поплічник імператора, зауважив, що вплив його падає через бегуму Сумро, він кинувся в столицю з армією рохіллів і почав обстріл імператорського палацу. Бегума, почувши залпи гармат, поспішила на підмогу. Об'єднавшись з принцем Джеван Буком, вони відбили ворога та звільнили імператора. Після цього настав мир. Тож такий вид ради більш практичний, ніж польський сейм.

Звільнений від внутрішньої ворожнечі, імператор вирішив повернути свої сили на ворогів зовнішніх. За часів безладу Кулі-хан захопив фортецю Гокул Гур. Її і потрібно було повернути.

Для достатньо великої армії бракувало досвідчених командирів. Як не вистачало Соммера! Хоча його вдова, бегума Сумро, вартувала багатьох воєначальників, разом узятих. Три тижні тривала облога фортеці Гокул Гур, і зневірений комендант вирішив здати її. Дізнавшись про це, імператорська армія віддалась веселощам. І тоді вночі, дочекавшись зручного моменту, Кулі-хан обрушив свою монгольську кінноту на безтурботний табір і влаштував справжню бійню, пошматувавши захоплених зненацька солдатів. Страшні картини вбивства у відблиску палаючих палаток помітила міська варта. Вона відчинили ворота, витягла гармати та почала обстріл з тилу. Імператорський шатер прострілили ядра. Двох носіїв його паланкіну убили, тож йому довелось тікати пішки; а він, затиснутий поміж двох вогнів, навіть не знав куди. Так би і загинув у цій битві шах Аллум, якби не бегума Сумро з її маленькою армією, організованою європейськими офіцерами.

Почувши про небезпеку, відважна бегума піднялася в свій паланкін і, супроводжувана особистою охороною (не більше сотні людей) та артилерійською батареєю під моїм керівництвом, поспішила в самий вир битви.

Коли ми наблизилися до міської варти, войовнича амазонка сказала мені:

— Дій так само, як я!

З цими словами вона вискочила з паланкіну, сіла верхи на коня і поскакала на чолі своєї варти у фортецю. Я знав свою справу. Встановив гармати так, щоб снаряди змітали супротивників бегуми, а прицільні ядра розбивали гармати обложених. За декілька хвилин вони, розбиті в пух і прах, тікали назад до фортеці. Бегума Сумро прибула до мосту одночасно з ними, взяла в полон ватажка і увірвалася до твердині. До мене вона повернулася в супроводі десяти чоловік. Інших залишила охороняти захоплену фортецю.

— Тепер йдемо рятувати імператора! — закричала вона і стала на чолі війська, котре вже встигло зібратись. Так і помчала по всій лінії фронту до місця перебування імператора. Потужний раптовий напад, вбивчий вогонь батареї були вдалими, а потім, беручи приклад з героїчної жінки, воїни остаточно знищили армію Кулі-хана. Світанок осяяв нашу величну перемогу. Фортецю захопили, ворога розбили.

Шах Аллум обійняв бегуму Сумро перед усією армією і дав їй титул «найулюбленіша донька».

Він не стримував своїх почуттів і сказав, що саме їй завдячує уся армія, усі принци та воєначальники за свій порятунок.

Після таких слів бегума Сумро, залившись рум'янцем, відповіла: