Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

— Досить вже було цього неподобства! — огризнувся солтис. — Тепер він нам розповідатиме про язичницьку моду!)

Ми також приготували виставу для людей: поєдинки слонів та поєдинки слонів з людьми. Перший називався «мусті», а другий — «сатмарі». А ще — криваву розправу левів та кабанів, сутичку носорогів. У свою чергу, набоби організовували для нас святкування з ліхтарями та шахову гру з живими фігурами.

Ми відвідали найдальші закутки нашої провінції: де живуть туги, котрим релігія диктує душити подорожніх; терени бхілів, котрі визнають тільки знівечених богів; території мавп, де живе чотирирукий народ, їхнього короля звуть Ленгур, а жителів мавпоподібними, що вміють говорити і ходять нагими.

Кожен день нашої подорожі дивував все більшими новинками. Залишивши «місто семи мудреців», ми прибули в «місто мертвих королів», де височіють святилища і під кожним з них — гробниця правителя, і жодної живої душі. Потім було паломництво до дерева Будди (хоча ми сповідували релігію Шиви, велика частина наших підданих були буддистами). Звідти ми пішли до «джерела мудрості», храми котрого охороняють баядери, котрі стали вдовами, будучи нареченими, тому своє ремесло можуть практикувати виключно в храмі, в якості служіння богам.

(— Нічогенькі храми, скажу я вам! — буркнув солтис.

— Але ж їхні літургії не можуть бути нудними, — підкреслив великий князь.)

Весь цей час, я бачив свою дружину або на троні, або верхи на слоні чи в паланкіні, поки я сидів на іншому троні, їхав верхи на іншому слоні, чи в іншому паланкіні. В нас ледве була можливість перемовитись.

На сто десятий день ми нарешті повернулися додому. Ранком того дня, Сейб-Алніфа відправила мені листа, з якого я дізнався, що свята обітниця, яку в Європі називають «шлюб святого Йосифа», закінчується сьогоднішнім днем. За час нашої подорожі повернувся поштовий голуб з довгоочікуваною згодою. Біля головних воріт міста нас зустріли горожани, рао, сінги, бонзи, мудреці, святі, які прийняли нас з усією помпезністю, а мене, як раджу. Після цього відбувся великий царський бенкет, наприкінці котрого, відбувається «уттерпан»: кожен з гостей отримує в подарунок шовкового носовичка, якого сам король поливає трояндовою водою. А сам він отримує уттерпан від королеви, і просить її окропити його носовичок у «сенані». Сенана — це те місце, куди можуть заходити тільки чоловік та дружина — святе святих подружжя.

Зізнаюся, вельмишановне панство, що в очікуванні безмежного щастя я забув і віддячити Шиві за всі його дари, і подякувати Єгові, котрий міг все відібрати.

Та іншого гріха до цього часу за мною не було. Уявіть муки факіра, який встановив на тім'ї горщик з апельсиновим зернятком. Він не має права зняти його, поки зерно не проросте, не дасть цвіту і не принесе плоди. Доти він змушений навіть спати стоячи, прив'язаний до дерева. Ті муки були дрібницею у порівнянні з тим, як страждав я, не маючи змоги освідчитись неймовірно вродливій дружині, поруч з якою я подорожував сто десять днів.

І от настав останній день нашої подорожі! Перед нами розкинулось місто з позолоченими дахами. Посередині базару я вже бачив обриси баолі, під дахом якого спочиває тринога корова, висічена з граніту. Всі віруючі вірять, що опівночі вона оживає і йде пастися. Я вже бачив, як нам назустріч, через чудові різьблені ворота, виходили люди, вершники в золотих обладунках верхи на конях та верблюдах, в оточенні баядер та факірів. Все в цій урочисті процесії змішалось: породисті коні, чиї попони виблискують перлами, напівголі жебраки, брахмани, танцівниці, дорогоцінні камені і золото, розкіш, квіти, лахміття, бруд, відкриті виразки та рани.

Як завжди, Сейб-Алніфа рухалась на чолі процесії верхи на слоні, а я в кінці, на відстані доброго гарматного пострілу. Коли міська кіннота наблизилася до слона бегуми, до мене долинули гучні крики, змісту яких я не міг зрозуміти. Розрізнив тільки, що Сейб-Алніфа піднялася, виразно жестикулюючи, почала щось говорити.

В цей час до мене підійшов факір. Найогидніший представник, якого я коли-небудь бачив. Він наче дав обітницю десять років не стригти ані волосся, ані нігті.

— Що тобі треба? — спитав я його.

— Щоб ти взяв мене до себе, — відповів факір, — я хочу сісти коло тебе в соварі.

Бажання факіра, індійського святого, потрібно виконувати, що би він не просив; тим паче на очах у такого натовпу. Я нахилився, схопив його за волосся, щоб полегшити підйом, і посадив поруч.

— Ти добре вчинив, що виконав моє бажання, бо зараз я врятую твоє життя, — сказав факір. — Вам варто дізнатись, що поки вас не було, в місті виникло повстання. Заколотники скинули бегуму з престолу і визнали раджею сина шаха Сумро — Делі Сінг Райса. Він захопив місто, підкупив армію, та стратив усіх соратників і прихильників бегуми; з тобою буде те ж саме, якщо потрапиш у його руки.

Я не хотів вірити словам божевільного. Але довелось повірити власним очам. Наступної миті я побачив, як грубі чоловічі руки стягнули мою Сейб-Алніфу зі слона, вдягли кайдани на її руки та ноги і тягнуть у бік міських воріт. Її оточили натовпом науссні, які глумилися над нею. Якийсь чоловік піднявся на її слона, і всівся в соварі. Його головний убір прикрашали перли, діаманти і пір'я чаплі. В мерзенному поганцеві я упізнав принца, сина шаха Сумро. Та принцом він був тільки за походженням, а насправді ж таким же німецьким буршем, яким був я сам. А зараз він скинув мене з престолу, а мою прекрасну жінку закував у кайдани. Бегуму, героїню, рятівницю імператора. І все тільки тому, що він прийняв буддизм, а вона сповідувала релігію поклоніння Шиві. І цього виявилось достатньо, аби цей покидьок схилив народ на свій бік.

(— І справді, в Європі такого ніколи не траплялось! — підмітив великий князь.)

Моєму відчаю не було меж. За одну мить мене позбавили провінції та дружини, влади та кохання. Бачити, як ця боягузлива падлюка краде мої скарби, серед яких Сейб-Алніфа була діамантовою зіркою — було більшим, ніж може витримати християнська душа та серце. Я підскочив до гармати і направив її у бік іншого слона.