Розділ «Мор Йокаї Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка»

Жінка, що сиділа поруч зі мною, була моєю дружиною, котру я залишив у Німвегені, от тільки виглядала вона ще чарівнішою, ніж я пам'ятав. Вогонь в її очах, червоні вуста, щастя на обличчі, все було ще привабливішим, ніж будь-коли. Її голос звучав дзвінкіше, ласкавіше, солодше; вся вона була якась неземна. Ми припали у поцілунках один до одного і це було нашим першим питанням та відповіддю один одному. І поки марево щастя заливало мене, я бачив, що її обличчя також заливає щастя. Ми пустували: стали дітьми, реготали, потім стали бенкетувати і ділились кожним шматочком. Ми пили з одного келиха, сиділи на одному стільці і пробували всі напої, котрі були перед нами. Здавалося, що кожен наступний напій був все солодшим, як і поцілунок після нього. Людськими словами не описати все те задоволення, яке ми розділили. На столі залишились дві карафки: одина жовта, інша — синя. «Давай спробуємо ці також!» — сказала моя дружина. «Давай!» — відповів я, і ми відкрили їх. Та замість напоїв звідти піднявся жовтий і синій дим, який залив усю кімнату. З цього диму утворилися дві постаті: Маймуни та Данеша. Ми відчули, що нашому щастю настав кінець, і нам знову треба розлучитись. Після цього ми так само написали свої імена на стіні, як і ті, хто був тут щасливим до нас.

Тоді мені згадалось, що я маю повідомити дружині дещо важливе.

— Ти знаєш, я став королем. А ще я одружився з іншою жінкою. Чи дозволиш ти мені її так само цілувати та обнімати, як тебе?

Дружина відповіла: «Дозволяю».

На доказ того, що ми провели цей час разом, розмовляли один з одним, та її дозволу вона міцно стиснула мою руку і її обручка тріснула, притиснувшись до моєї.

Я ж на згадку про цю щасливу ніч, проведену в палаці на горі Арарат, подарував їй золотий браслет з лінгамою, який носив на зап'ясті, як релігійний символ Шиви. Крім того, відірвав і віддав шматок пологу з темно-червоного шовку з вишитими золотими драконами.

Після цього нас взяли на плечі і знову вітер свистів над головою, пролітали хмари, виблискували зірки, над Гімалаями засяяли рожеві промені світанку. Ельфам треба було поспішати і я почув шепіт моря під нами. Тут Данеш вирвався вперед із швидкістю світла, пролетів вогняною стрілою над лісами, випустив мене з рук — і я впав на землю.

На щастя, я упав всього лише з ліжка на підлогу.

(— Ну, і навіщо ти нам розказував, що саме тобі снилося? — прогримів злісно солтис.)

Але, вельмишановне панство, якщо суддівська палата Німвегену занесла до протоколу мій сон і на його основі винесла рішення, то прошу вас зробити те саме. Скажу вам, що в подальшому у цих сновидінь будуть потужні наслідки.

Цей сон з ельфами видався мені таким реальним, що зранку я розповів про нього Сейб-Алфіні. А доказом того, що дійсно бачився з першою дружиною, була обручка, що тріснула від нашого сильного рукостискання.

— Це дивовижно, — сказала Сейб-Алфіна, — треба про це повідомити твою першу дружину. Напиши цю історію, і ми її надішлемо їй. Я відправлю з твоїм посланням одного з своїх командирів.

Я послухався і записав історію про фантастичну подорож на довгій смузі китайського пальмового паперу, який перевершує шкіру гнучкістю і міцністю. Цариця зібрала семеро вчених бонз і вони письмово засвідчили правдивість написаного; Маймуна і Данеш — це давні знамениті фірми, які реалізують сполучення між Індією та іншими частинами світу засобами ельфічної поштової служби; крім того, загальновідомі хроніки підтверджують наявність палацу на вершині гори Арарат, де зустрічаються роз'єднані долею коханці, з чого випливає, що я і перша моя дружина дійсно провели там щасливу, багату на зізнання, ніч.

— Цього листа, лінгаму та полотно з вишитими золотими драконами ми відправимо твоїй першій дружині. Мій посланець негайно вирушить на корабель, — сказала Сейб-Алніфа.

Я вже подумав, що з цим проблема меча між нами буде вирішена. Та я помилявся, бо за вечерею Сейб-Алніфа знову не промовила молитву Басаву.

— Чого ти чекаєш? Хіба ж я не попросив благословіння першої дружини? Хіба ж я не зустрівся з нею? Хіба ж я не віддав їй свою лінгаму?

Сейб-Алніфа всміхнулась і відповіла:

— Ти і справді все це зробив. Але вона не дала тобі поки нічого. Поки лист з її благословінням та згодою не буде в моїх руках, я не зможу промовити молитву Басаву.

— Тож я повинен насолоджуватись ароматом квітів через огорожу, доки посланець двічі не перепливе море?

— Тільки раз. Він взяв із собою декількох зелених голубів, котрих називають «голуб нареченого». Як тільки твоя дружина напише дозвільного листа, посланець прив'яже його до крила голуба і той за два дні прилетить сюди. Тож дорога буде довгою тільки в один бік.