Розділ VIII ТРИ ШАРИ СМЕРТІ

— Не можу забути про череп, що його вивергнуло страховисько, — раптом сказав він. — Невже ці звірі-людожери?

— Можливо, — відповіла Тівіса. — Схоже, що вони харчуються трупами. Зверніть увагу на дві особливості, які ніби виключають одна одну. Завбільшки ці тварини як великий хижак, а зуби в них хоч і могутні, але короткі й тупі. Очевидно, це найбільші з тих земних тварин Торманса, які вціліли тому, що змінили рід харчування. Сталося це в період катастрофи, в Століття Голоду, коли було багато трупів, якщо тільки самі люди не суперничали з цими тваринами в поїданні їхньої їжі.

— Жахливі речі ви говорите, Тівісо, — скривившись, сказав Ген Атал.

— Природа виходить із своїх тупиків найбезжаліснішими шляхами. Канібалізм перестає бути забороненим при низькому розвитку психіки та інтелекту, коли наказ голодного тіла затьмарює почуття й паралізує волю.

Тор Лік випростав стомлені ноги.

— Якщо людину з’їли, то околиці не зовсім безлюдні.

— Тупорилі хижаки можуть пробігати великі відстані. До того ж ти хіба забув, що нам недавно говорили в Біологічному інституті?

— Про бродячих людей і цілі селища, які приховуються в глушині? — згадав Тор Лік. — Може, це і є небезпека, про яку нас застерігали?

— А можливо, вони мали на увазі лімаїв чи цих, — Тівіса показала вниз і жбурнула туди порожній патрончик.

У відповідь пролунало розкотисте ревіння.

— Все-таки дивно, що нас не попередили, — сказав Тор Лік. — Чи вони самі нічого не знають?

— Важко повірити! — заперечила Тівіса. — А й справді, дивно. Може, в заповідних лісах давно ніхто не бував?

— Як немає потягу до природи, то її це можливо, — відповів Тор. — Тут від природи лишилися тільки уривки, і то суто утилітарного призначення, без глибини, внутрішньої душі, складних взаємозв’язків. Який тут може бути до неї інтерес!

— Як же так! — здивувався Ген. — Ви відвідали десяток заповідників, і невже ніщо не зацікавило вас, не захопило хоч би своєю незвичайністю?

— Нам показали п’ятнадцять заповідників, — сказала Тівіса.

— Тим більше. І в усіх, мабуть, щось знайшли? І людей, нащадків тих, які ревно оберігали природу в усіх кінцях планети?

— Ген, зрозумійте, що всі заповідники Торманса — це нові насадження на місці знищених лісів і степів, у яких не збереглося прадавніх рослин, так само як не збереглися деякі види тварин, що вціліли в зоологічних садах, виродились, а згодом знову повернулись до штучно-дикого життя серед насаджених правильними рядами рослин. А ми не бачили жодного по-справжньому великого дерева!

— Так, значить, ми з вами перші відвідувачі на острівці давньої природи Торманса! Однак не хотілося б мені більше тут залишатися. Трьох днів цілком достатньо.

— Годі, Ген! Чекати нічого. Можливо, ми ще повернемося сюди на гвинтольоті, щоб вистежити верескунів, — сказала Тівіса.

Вітерець слабо зашелестів листям. Земляни квапливо зібрали другий ромбічний планер з майже невагомої плівки, приєднали турбокоробки із складними повітряними гвинтами. Енергії в них вистачало всього на дві-три хвилини зльоту. Ген та двоє СДФ стали екіпажом першого ромба. Тівіса, Тор і третій СДФ розташувались на каркасі другого планера. Завертілися гвинти, ромби один за одним зісковзнули з верхівки дерева й повільно попливли над килимом сплетених крон у бік гір. Ген Атал з полегкістю зітхнув. Поки крутилися гвинти, планери досягли галявини лісу і, підхоплені висхідним потоком, долетіли до другого уступу гір. Прямовисні темно-бузкові стіни високих плоскогір’їв не можна було подолати при слабких повітряних течіях. Ген Атал спрямував планер у широкий прохід, що розтинав стрімкі скелі.