Розділ VIII ТРИ ШАРИ СМЕРТІ

Судно зробило крутий поворот, землян кинуло на стіну каюти, а ліва “сигара” поплавця піднялася над водою. Двигуни заревіли, і за валом, що піднявся, страховисько зникло.

Обидва тормансіани стали неголосно сперечатись, і переміг стерновий, що енергійно показував рукою кудись убік від вибру-кованого каменем берега.

— Ми не причалимо просто до міста, — пояснив своїм пасажирам другий тормансіанин, — біля пристані дуже глибоко й можуть напасти лімаї. Ніхто ще не зустрічав їх так близько від міста. Неподалік є мілина, куди лімаї зайти не можуть, і ми причалимо. Доведеться лише зробити великий гак пішки.

— Ми не боїмося відстаней, — усміхнулась Тівіса.

— Але ми не боїмося і цієї гидоти, — втрутився Тор Лік, — наші СДФ відженуть їх або знищать!

— Навіщо розряджати батареї? — заперечила Тівіса. — Хоча Ген привіз свіжі, але в нас іще довгий шлях.

— Тівіса слушно каже. Нам говорили про якісь небезпеки. Крім того, при підводному нападі доведеться витрачати енергію подвійно. — Тор Лік на знак згоди підніс руки до лоба.

Під судном виринув з глибини підгірок мілини. Водії дозволили пасажирам вибратись на палубу. У важкому застояному повітрі вчувався присмак окису азоту. Схоже було, безживні хімічні процеси переважали в тутешній природі. Дивовижно рівне дно зеленого кольору виявилося затужавілим мулом. За кормою розпливались величезні клуби скаламучного осаду.

— Ну яке тут купання, Тівісо? — показав на дно Ген Атал. — Тут загрузнеш з головою.

Ревнули двигуни, довкола закипіла каламуть. Стерновий з розмаху викинув судно на прибережний вал піску та дрібної гальки. Звідси земляни легко перебрались на берег по широкій дошці й перевели своїх дев’ятиніжок.

— Коли ми повинні повернутись? — уривчасто запитав стерновий.

— Повертатися не треба, — сказав Тор, і обидва мореплавці зітхнули в неприхованою полегкістю. — Ми підемо в глибину країни і перевалимо через хребет у напрямі екватора, аби вийти на рівнину Мен-Зін, — вів далі астрофізик, звіряючись із картою, — туди пришлють літак.

— І ми оглянемо найбільше мертве місто хвостової півкулі Кін-Нан-Те, — додала Тівіса.

— Кін-Нан-Те! — вигукнув стерновий і замовк.

Товариш підштовхнув його, одночасно кланяючись землянам і бажаючи “шляху змія: непохитного й невідступного”.

Мореплавці розхитали судно. Воно зірвалося з обмілини й понеслось у Дзеркальне море.

Маючи змогу діяти самостійно, земляни скинули одяг, скачали в тугі валики і прив’язали їх до СДФ. Потім три різнобарвні постаті — темно-гранатова, малахітово-зелена і коричнево-золота — рушили широкою невтомною ходою уздовж берега до овального майданчика біля пристані. Полишене місто Чендін-Тот зустріло їх гнітючою одноманітністю будинків, шкіл, колишніх місць розваг і лікарень, яка була характерна для поквапливого і недбалого будівництва епохи “вибуху” населення. Дивна манера зводити в скупчених кварталах будівлі різного призначення прирікала на безрадісну пригніченість дітей, хворих і літніх людей, обмежувала рух транспорту, що гуркотів у вузьких каналоподіб-них вулицях. Все це Тівіса і Тор спостерігали в “живих” містах.

У непоказних паралелепіпедах споруд з однаковими проймами вікон не було нічого таємничого, що звичайно приваблює в покинутих містах. Земляни квапилися перетнути похмурі, вкриті пилом вулиці. Викривлені скелети дерев, що застигли в задушливому повітрі, розсипались при щонайменшому доторку. Тор навмання зайшов у будинок, який зацікавив його кольоровим обрамленням входу. Кріплення цементових перекриттів проіржавіли і ледве втримували стелю. Тор Лік вирішив пройти всередину. Плавно зігнуті контури інтер’єру різко відрізнялись від понурих прямокутників більшості споруд. Через напівкільцевий хол, захаращений уламками меблів, Тор Лік пробрався до круглої зали, яка відразу нагадала йому Землю. Озирнувшись, він побачив, що стіни оздоблені плитками полірованого дуніту й гіперстінового пі-роксеніту — глибинних ультраосновних порід фундаменту земної кори, які, очевидно, і тут складають нижні зони кори Торманса. Немов підкреслюючи схожість, два валикоподібні фризи крізь пил відсвідчували червоним. Тор Лік впізнав у них багаті великими гранатами еклогіти.

— Де ти, Тор? — голосно покликала Тівіса, входячи слідом.

— Цс-с-с! Йди звідси, будинок ледве тримається.