Розділ VIII ТРИ ШАРИ СМЕРТІ

Ген Атал перевів пістолет на максимальний удар і вистрілив уздовж стовбура дерева, біля підніжжя якого вони стояли. Коробка міцно прилипала в розвилці двох велетенських гілляк на висоті понад триста метрів. Телекерований двигун опустив на тонкому тросі засувку. До неї Ген Атал причепив плетені стрічки, з’єднав їх двома пряжками — і підіймальний пристрій був готовий.

За кілька хвилин прихований у барабані двигун підняв Тівісу на запаморочливу висоту. Вона скористалась своїм пістолетом, щоб забити кілька гачків для огороджувального троса й підвіски СДФ. Останнім підняли СДФ Ген Атала. Ледве вимкнулося захисне поле, як звірі, що чатували за деревами, кинулись до тварини, яка ще не прокинулась. Хрускіт кісток і протяжне виття не полишили ніякого сумніву в долі однієї з останніх великих тварин Торманса, що населяли планету до того, як її спустошила людина.

Тонкий, міцний, немов сталева пружина, стовбур ледь похитувався від роботи підіймального двигуна.

Тівісу захопила ця пригода. Після курних доріг і тісних міст вона вперше опинилась на п’янкій висоті. Тонкий стовбур посилював відчуття небезпеки, а невизначеність становища, з якого треба було виходити, напружуючи для цього сили розуму й тіла, спокушала…

Ген Атал видерся ще вище. З густого листя почувся його радісний вигук:

— Так і є!

— Що є? — запитав Тор Лік.

— Повітряна течія, стійкий вітер!

— Певна річ! Якщо тільки по це ми лізли сюди, то слід було спитати мене.

— Як же тобі вдалося без приладів виявити повітряну течію?

— А ви звернули увагу на підвищену вологість крон?

— Так, справді. Тепер усе зрозуміло! Ось чим пояснюється величезна висота дерев. Вони тягнуться до постійного струменя повітря, яке проходить над горами, несе вологу в безвітряній країні… Все чудово. Піднімайтеся сюди, витягнемо СДФ і готуватимемо планер.

— Планер?

— Ну, звичайно. Я передбачив можливість переправи через ущелини, річки чи морські затоки.

Щільний зеленувато-брунатний покрив виднівся метрів на сто нижче вежеподібної крони дерева, яке вподобали мандрівники. В напрямку екватора й осьового меридіана (Тівіса не раз говорила, що не може звикнути до “вертикального” екватора Торманса і його “горизонтальних” меридіанів) лісові хащі обрізалися сіро-фіолетовими урвищами гір. За ними була колись велика річка, що протікала по родючій рівнині Мен-Зін, і одне з найдавніших міст планети Кін-Нан-Те. Земляни сподівалися дістатись до Нан-Те й викликати туди літак.

Ген і Тор заходилися розгортати величезні полотнища тонкої плівки, напинаючи її на рами з ниток, які швидко тужавіли в повітрі.

Тівіса заряджала інформаційні котушки новими спостереженнями. Коли зійшло сонце, земляни спустились нижче й сховались у листі, очікуючи посилення повітряних потоків. Від грубого, гач-коподібно зігнутого листя віяло запаморочливим запахом, що сушив горло.

— Доведеться одягнути маски, — порадила Тівіса.

Чоловіки скорились, і дихати стало легше. Тор Лік прихилився до стовбура, зачаровано дивлячись на Тівісу. Вона вмостилась у розвилці гілки, простягнутої як долоня гіганта, і спокійно працювала, розмірено погойдуючись на трьохсотметровій висоті, ніби все своє недовге життя лазила по деревах.

Ген Атал роздав патрончики з їжею і замислився.