Розділ VIII ТРИ ШАРИ СМЕРТІ

Люди прибігли на поміч, одірвали полоненого від напівголого, кинули долілиць біля статуй. Напівголий схопився, вишкіривши рідкі зуби. В тій посмішці-оскалі не було гніву, а лише глумливе торжество, насолода перемогою над поверженою людиною.

Ген Атал відсахнувся від стіни, та перш ніж він ступив другий крок, напівголий вихопив із-за пояса зайоржений, як гарпун, кинджал і увігнав по руків’я в спину полоненого.

Троє землян, картаючи себе за зволікання, вибігли на площу. Тріумфуюче ревіння вирвалось із сотні здичавілих городянок, але натовп розгледів незнайомих людей і вщух. Тівіса схилилась над полоненим, який корчився на землі, оглянула кинджал. Він був покритий пластинками сталі, які пружисто відділялися од клинка, немов довга луска на хвойній шишці. Таку зброю можна було вирвати лише з нутрощами. Тівіса вагалась лише секунду: заспокоївши пораненого навіюванням, натиснула на дві точки на його шиї, і життя мученика урвалось.

Жінка, не маючи сил звестись на ноги, доповзла до землян і благально простягнула до них руку. Напівголий ватажок стрибнув до неї, та раптом закрутився і, глухо гупнувши, вдарився головою об кам’яну підлогу. Тор Лік, що збив його повітряною хвилею із незарядженого наркотизаторного пістолета, кинувся до жінки, щоб підняти її. Звідкись із натовпу вилетів такий самий важкий ніж і вхромився між лопатками жінки, вбивши її наповал. Другий ніж ударився об скафандр Тор Ліка й відлетів убік, Третій просвистів біля щоки Тівіси. Ген Атал, як завжди покла-даючись на техніку, увімкнув захист свого СДФ, якому він завчасно наказав бути поруч.

Під рев збудженого натовпу й дзвін ножів, які відлітали від невидимої перешкоди, земляни сховались у проході за стіною. Не відразу напасники збагнули, що мають справу з нездоланною силою. Вони відступили на площу, стали радитись. Огледівшись, мандрівники зрозуміли, що перебувають в огородженому масивними стінами колишньому парку. Протрухлі пні, які розсипались, пагорбками височіли між кам’яними стовпами з написами, постаментами і скульптурами. Це було кладовище тих прадавніх часів, коли людей ховали в місті біля знаменитих храмів. Стіна кладовища не захистила б від нападу, тому Ген Атал вибрав місце для захисного поля неподалік від входу. Він поставив два СДФ на “вісьових” кутах квадрата, оконтуреного стовпцями із синьої кераміки. Тут для напасників нагляднішою була межа забороненої зони. Після кількох атак у них виробиться рефлекс на непереборність, і тоді можна буде іноді вимикати поле. Стан батарей дуже непокоїв інженера броньового захисту. Не передбачивши таких пригод, вони витратили багато енергії на швидку їзду…

Тор Лік підняв перископ СДФ, який одночасно правив за антену. Наближався час, коли “Темне Полум’я” створить “дзеркало”-рефлектор у верхніх шарах атмосфери над містом Кін-Нан-Те. Мандрівники викличуть літак і зможуть порадитися з приводу того, що сталося.

Індикатор зв’язку заблимав синім вогником. Для заощадження енергії вирішили вести переговори без зображення, з вимкнутими ТВФ.

Вражена Тівіса сновигала між могилами і все ніяк не могла заспокоїтись, докоряючи собі, що не врятувала полонених.

Тор Лік підійшов до неї й хотів обняти, але жінка відступила.

— Хто ці істоти? їх не відрізниш від людей і водночас не назвеш людьми. Чого вони тут? — болісно прозвучало її запитання.

— Оце, мабуть, та сама небезпека, на яку натякали чиновники Торманса, — впевнено сказав Ген. — Очевидно, вони соромляться зізнатися, що на планеті Ян-Ях є такі види — суспільством не назвеш, — види бандитських зграй, які ніби воскресли з Темних Віків Землі!

— Так, небезпека набагато страшніша, ніж лімаї Дзеркального моря і пожирачі черепів у лісі, — погодився Тор.

— Я пригадав, на жаль, пізно, одну з лекцій Фай Родіс, — зажурено зітхнув інженер броньового захисту, — про дивовижну жорстокість, що нагромаджувалася в психології стародавніх рас. Звідси випливав висновок про різні рівні інферно в різних народів в один і той же час. Внаслідок приниженості перед володарями життя в будь-якому образі — звіра, бога чи можновладця — виникає потреба усвідомлення власної вищості через витончені тортури й знущання над усіма, хто потрапляє під владу таких нелюдей.

— Мені здається, тут не те! — збуджено крикнув Тор Лік. — Як і будь-яке інше, тормансіанське суспільство набувало моральних цінностей завдяки вихованню в суворій школі життя. Вони втрачалися в титанічній експлуатації, і настала загальна аморальність, яку не можуть стримати ніякі грізні закони чи жорстокість “лілових”.

— Ні, я мушу поговорити з ними! Ген, вимикайте поле. — Тівіса попрямувала до отвору в стіні.

Поява Тівіси викликала збудження натовпу, що заповнював майдан. Тівіса підняла руки, показуючи, що хоче говорити. З двох боків підійшли, очевидно, ватажки — напівголий з чуприною, стягнутою у джгут, і татуйований у супроводі своїх подруг. Жінки, схожі одна на одну, як сестри, йшли, крутячи худими стегнами.

— Хто ви? — запитала Тівіса мовою Ян-Ях.

— А ви хто? — запитав у свою чергу татуйований, він говорив на “низькому”, примітивному наріччі планети, з його незрозумілою вимовою, проковтуванням приголосних і різким підвищенням тону в кінці фраз.

— Ваші гості із Землі!

Четверо вибухнули реготом, тицяючи пальцями в Тівісу. Сміх підхопив увесь натовп.