Розділ VIII ТРИ ШАРИ СМЕРТІ

— Так ось як виглядали ліси Торманса до приходу наших зорельотів! — тихо сказала Тівіса.

— Цікаво, хто тут жив у ті часи? — запитав Ген Атал, підбиваючи ногою зотлілу масу листя і плодів, від чого здіймалася темна порохнява. — Навряд чи хтось міг прогодуватись тут, унизу!

— У великих лісах Землі, — відповіла Тівіса, — все тваринне життя зосереджувалося там, — вона підняла руку до покручених гілок, що губились у височині.

Немов відгукуючись на її жест, пронизливий зойк прорізав німоту лісу, примусивши людей завмерти від несподіванки. Десь далеко почувся крик у відповідь, схожий на вереск багатообертної алмазної пилки.

Тор Лік, вихопивши стереотелескоп, намагався розгледіти що-небудь у густому листі. На трьохсотметровій висоті йому привиділося ледь помітне хитання гілок.

— Ага! — весело вигукнув Ген Атал. — Не все вимерло тут, за Дзеркальним морем! Не все з’їли тормансіани!

— Якщо діє фактор СА, то навряд чи там лишилося щось путнє, — зітхнув Тор Лік. — Цей вереск не викликає в мене симпатії.

Земляни довго стояли, вслухаючись і налагодивши фотооко СДФ на тьмяне освітлення. Але гігантський ліс, здавалося, ховав у собі не більше життя, ніж кубики будинків Чендін-Тота, що ледве трималися.

Ще два дні земляни провели в лісі, пробиваючись із пагорба на пагорб через нагромадження рослинного пороху. Інколи невеликі прогалини йшли вгору осяйними трубами світла. Високо виднілося свинцево-сіре небо в обрамленні волохатого шоколадного гілля. На третій день вони зупинились на узліссі однієї з прогалин.

— Ми марно гаємо час, — рішуче сказала Тівіса. — Якщо тут, у заповіднику, в цьому древньому лісі вціліла мізерна кількість тварин на зразок цих верескунів, то в нас мало надії не лише спостерігати, а й навіть мигцем побачити їх! Надто бояться вони людини. Який контраст із Землею! Останні дні я часто згадувала наших пернатих і волохатих друзів. Як живуть без турботи про своїх молодших братів тормансіани? Адже любов до природи згасає, якщо немає нікого, з ким можна нею поділитися.

— Окрім ось цього! — прошепотів Ген, показуючи на протилежний бік галявини.

Там, за стовпом світла між стовбурами, причаїлася тварина завбільшки з ведмедя, тільки нижча зростом. Пильні, як у птаха, очі стежили за нерухомими землянами без тіні страху, немов порівнюючи свої сили із силами прибульців.

Тівіса зірвала з пояса наркотизаторний пістолет і послала срібну ампулу в бік тварини. Та глухо заревіла, підстрибнула і, діставши ампулу в задню ногу, помчала геть. Ген Атал кинувся навздогін, але Тівіса вгамувала його запал, сказавши, що препарат на великих тварин діє протягом двох хвилин. Правда, якщо тварина має низьку організацію, то препарат потребуватиме і більше часу.

Слід, проораний пораненим звіром у деревній порохняві, привів до підніжжя дерева, велетенського навіть серед гігантів цього лісу. Оглушена сильним наркотиком тварина з розгону налетіла на стовбур і звалилася ниць. Нестерпний трупний сморід змусив землян встановити в носи фільтри й лише потім підійти до таємничого звіра. В нього була чорна, як тормансіанська ніч, безволоса луската шкура. Великі очі, витріщені й осклілі, свідчили про нічний спосіб життя. Дві пари зігнутих лап розміщувались так близько одна до одної, що, здавалося, виходили з одного місця на тулубі. Під важкою кубічною головою виднілася ще одна пара кінцівок, довгих, жилавих, з кривими серпоподібними пазурами. Широка пащека була розкрита. Безгубий рот оголив дворядні дуги конічних притуплених зубів. Від дії наркотику чи удару об дерево страховисько вивергнуло смердючий вміст свого шлунка.

Тор Лік схопив Тівісу за руку й показав на напівперетравле-ний людський череп, викинутий разом з уламками інших кісток. Обидва дослідники здригнулися від вигуку Ген Атала:

— Обережніше, воно оживає!

Задня лапа смикнулася раз, удруге. “Не може бути! — подумала Тівіса. — Паралізатор діє не менше години”. Вона оглянулась і відскочила під поглядом кількох очей, таких же великих, прозорих і червоних, як у паралізованого страховиська; вони незмигно дивилися на неї з темряви між деревами. Одна з тварин, напівприхована шаром трухлявини, повзла, звиваючись, до зваленого наркотиком звіра.

— Тор, швидше! — прошепотіла Тівіса.

Захисне поле СДФ відкинуло нахабну тварину, і її ревіння затихло в непроникній стіні.

Тор Лік поставив СДФ з іншого боку дерева, і Тівіса почала досліджувати анестезовану тварину. Тим часом Ген Атал дістав із свого СДФ прилад, схожий на паралізуючий пістолет Тівіси, і насадив на нього круглу коробку із зазубреним шипом, що стирчав у центрі. Астрофізик допомагав Тівісі. Вони вдвох перевернули страховисько і зробили електронограми.