Розділ 4

— Повинен, — прошепотіла Цірі, відчуваючи запаморочення і холод, що раптом огорнув її.

Терранова засміявся, закидаючи назад голову. Сміх його змінився риком болю. Велика сіра сова безшелесно злетіла зверху й увіп’ялася йому кігтями в очі.Чародій відпустив Цірі, різким рухом збив із себе сову, а потім упав на коліна й схопився за обличчя. Між його пальцями запульсувала кров. Цірі крикнула, відстрибнула. Терранова відняв від обличчя скривавлені й укриті слизом долоні, диким, рваним голосом почав скандувати закляття. Не зумів. За плечима його з’явилася невиразна фігура, відьмачий клинок свиснув у повітрі й перетяв йому шию відразу під потилицею.

— Ґеральте!

— Цірі.

— Не час для ніжностей, — сказала з верху муру сова, перетворюючись на темноволосу жінку. — Тікайте! Сюди біжать білки!

Цірі визволилася з рук Ґеральта, глянула зі здивуванням. Жінка-сова, яка сиділа на вершині муру, виглядала жахливо. Була обсмоленою, обшарпаною, замурзаною попелом і кров’ю.

— Ти мала потворо, — сказала жінка-сова, дивлячись на неї згори. — За те твоє невчасне віщування я мала б тебе… Але я дещо обіцяла твоєму відьмакові, а я завжди дотримую слова. Не можу віддати тобі Ріенса, Ґеральте. Взамін даю тобі її. Живу. Тікайте!

Кагір Мавр Диффрин еп Келлах був розлючений. Дівчину, яку йому наказали схопити, він бачив тільки мить, але раніше, ніж він устиг зробити хоч щось, кляті чарівники розв’язали в Ґарштанзі пекло, через що стало неможливо зробити хоч щось. Кагір утратив орієнтацію в диму та пожежі, наосліп кружляв коридорами, бігав сходами та галереями, проклинаючи Вільгефорца, Ріенса, себе й увесь світ.

Від зустрічного ельфа він довідався, що дівчину помітили за палацом, коли тікала дорогою до Аретузи. Й тоді щастя Кагіру посміхнулося. Скойа’таелі знайшли в стайні осідланого коня.

— Біжи вперед, Цірі. Вони близько. Я їх затримаю, а ти біжи. Біжи з усіх сил! Як на Катівні!

— Ти теж хочеш залишити мене саму?

— Я буду позаду тебе. Але не оглядайся!

— Дай мені мого меча, Ґеральте.

Він глянув на неї. Цірі рефлекторно відступила. Таких очей вона не бачила в нього ніколи.

— Тримай меча — й тобі, може, доведеться убивати. Зумієш?

— Не знаю. Дай мені меча.

— Біжи. Й не оглядайся.

По дорозі застукотіли копита. Цірі озирнулася. І завмерла, паралізована страхом.

Гнався за нею чорний рицар у шоломі, оздобленому крилами хижого птаха. Крила шуміли, вився чорний плащ. Підкови кресали іскри на бруківці дороги.

Не могла поворухнутися.