Розділ 1

— Нічого. Це твоя справа. Двісті п’ятдесят крон лежать у твоїй шухляді.

— Ясно, — кивнув Кордінгер. — Сприймаю твої слова як розв’язання мені рук. Помовчімо хвильку, Ґеральте. Вшануймо скору смерть пана Ріенса хвилиною скорботи. Чому ти, най тебе диявол, кривишся? Не маєш пошани до маєстату смерті?

— Маю. Занадто велику, щоб слухати ідіотів, які з неї сміються. Чи ти думав колись про власну смерть, Кодрінгере?

Адвокат важко закашляв, довго дивився на хустку, якою заслоняв рота. Потім підвів очі.

— Аякже, — сказав тихо. — Думав. Причому інтенсивно. Але що тобі до моїх думок, відьмаче? Поїдеш до Анхору?

— Поїду.

— Ральф Блюнден, який зветься Професором. Гаймо Кантор. Короткий Якса. Щось тобі говорять ці імена?

— Ні.

— Усі троє — непогані на мечах. Кращі за Мішле. Я б рекомендував би надійніше, далекобійну зброю. Наприклад, ті нільфгардські зірочки. Хочеш, я продам тобі кілька? Маю їх багацько.

— Не куплю. Непрактично. Шумлять у польоті.

— Свист діє психологічно. Може паралізувати жертву страхом.

— Можливо. Але може й попередити. Я зумів би від того ухилитися.

— Якби бачив, що в тебе кидають — беззаперечно. Я знаю, ти зумієш ухилитися від стріли чи арбалету… Але ззаду…

— Ззаду також.

— Брешеш.

— Закладемося, — холодно сказав Ґеральт. — Я повернуся обличчям до портрету твого тата-ідіота, а ти кинеш у мене тим оріоном. Попадеш у мене — ти виграв. Не попадеш — програв. Якщо програєш, розшифруєш ельфійські манускрипти. Отримаєш інформацію про Дитя Старшої Крові. Швидко. У кредит.

— А якщо виграю?

— Також здобудеш ту інформацію і запропонуєш її Йеннефер. Вона заплатить. Не скривдить.

Кодрінгер відчинив шухляду й витягнув другий оріон.

— Розраховуєш на те, що я не прийму закладу, — констатував, не запитав.