Розділ 1

— Уже шукаю, — каліка попхнув колеса свого крісла, від’їхав, скриплячи, до книжкової шафи, стягнув з неї товсту кипу сувоїв і почав їх переглядати, кидаючи переглянуті на підлогу. — Гммм… Уже маю. Королівство Маехт. На гербі срібні риби й корони промінні на полі блакитно-червоному чотиридольному…

— Плюнь на ґеральдику, Фенне. Король, хто там король?

— Гоет, на прізвисько Справедливий. Обраний через елекцію[3]…

— …Емгиром з Нільфгарду, — холодно договорив Кодрінгер.

— …дев’ять років тому.

— Не той, — швидко підрахував адвокат. — Цей нас не цікавить. Хто був перед ним?

— Хвилиночку. Маю. Акерспаарк. Помер…

— Помер від гострого запалення легенів, пробитих стилетом посіпаками Емгира чи того Справедливого, — Кодрінгер знову виказав свою здогадливість. — Ґеральте, чи отой Акерспаарк породжує у тобі якихось асоціацій? Він міг бути татусем нашого Єжака?

— Так, — підтвердив відьмак, трохи подумавши. — Акерспаарк. Пам’ятаю, Дані саме так звав свого батька.

— Дані?

— Таке він носив ім’я. Був принцом, сином того Акерспаарка…

— Ні, — перебив його Фенн, вдивляючись у сувої. — Тут про всіх сказано. Легальні сини: Орм, Горм, Торм, Хорм і Гонзалез. Легальні доньки: Алія, Валія, Ніна, Пакуліна, Мальвіна й Аргентина…

— Відкликаю свій наклеп на Нільфгард і на Справедливого Гоета, — поважно заявив Кодрінгер. — Того Акерспаарка не вбили. Він просто затрахався на смерть. Бо напевне мав він і позашлюбних, га, Фенне?

— Мав. Чимало. Але жодного на ім’я Дані я тут не бачу.

— Я і не сподівався, що ти побачиш. Ґеральте, твій Єжак не був ніяким принцом. Навіть якщо й насправді вилодив його десь на стороні той ходок Акерспаарк, від права на такий титул його, окрім Нільфгарду, віддаляла холерно довга черга легальних Ормів, Гормів й інших Гонзалезів із їх власними, напевне численними, дітлахами. З формальної точки зору Паветта вдалася до мезальянсу.

— А Цірі, дитя мезальянсу, не має прав на трон?

— Браво.

Фенн прискрипів до пюпітру, штовхаючи колеса крісла.

— Це аргумент, — сказав, задираючи велику голову. — Виключно аргумент. Не забувай, Ґеральте, ми не змагаємося ані за корону для княжни Цірілли, ані за позбавлення її корони. З розпущеної плітки має випливати, що дівчину не можна використовувати для загарбання Цінтри. Що коли хтось таку спробу зробить, то легко буде поставити її під сумнів. Дівчина перестане бути в політичній грі фігурою, а стане тільки неважливим пішаком. А тоді…

— Дозволять їй жити, — спокійно докінчив Кодрінгер.