Розділ 6

Так само як і вона.

Мурашки, яких вони знаходили в чималій кількості, містили в собі кислу вологу, але Цірі дедалі серйозніше роздумувала про повернення до джерельця. Якби вони пішли ще далі й не знайшли води, на повернення могло вже не вистачити сил. Спека все ще стояла страшенна, а подорож змучувала.

Вона вже мала намір розтлумачити це Конику, коли той раптом заіржав протягло, махнув хвостом і погнав галопом униз, між зубатими скелями. Цірі пішла слідом, на ходу гризучи мурашині черевця.

Широкий простір між скелями заповнював широкий піщаний майданчик, а всередині нього виднілося чітке заглиблення.

— Ха! — втішилася Цірі. — Мудрий з тебе коник, Конику! Ти знову знайшов джерельце. У цій ямі мусить бути вода!

Єдиноріг протягло форкнув, йдучи навколо джерельця м’яким клусом. Цірі наблизилася. Заглиблення було великим, щонайменше футів двадцять шириною. Було досконало, рівнісінько округлим, нагадувало лійку, наче хтось відтиснув на піску величезне яйце. Цірі зрозуміла раптом, що така правильна форма не могла виникнути самостійно. Але було вже запізно.

На дні ями щось ворухнулося, і в обличчя Цірі вдарив струмінь піску й гравію. Вона відскочила, впала й помітила, що їде вниз. Ті струмені гравію били не тільки в неї — били вони й у краї ями, й ті осипалися, тягнули донизу. Вона крикнула, наче плавець молотячи руками, безрезультатно намагаючись знайти опору для ніг. Тоді зорієнтувалася, що різкі рухи тільки погіршують справу, посилюють обсипання піску. Вона перевернулася навзнак, уперлася підборами й широко розкинула руки. Пісок на дні ями ворухнувся, пішов хвилями, вона побачила коричневі, гачкуваті кліщі, які вилізли з-під нього — були вони десь із півсаженя довжиною. Вона крикнула знову, цього разу куди голосніше.

Град камінців раптом припинив сипатися на неї, ударив у протилежний край ями. Єдиноріг устав дибки, шалено іржучи, край під ним обсипався. Намагався він вирватися з грузького піску, але дарма — грузнув у ньому все глибше й усе швидше зсувався у напрямку дна. Страшезні кліщі різко заклацали. Єдиноріг розпачливо заіржав, забився, безсило лупаючи копитами передніх ніг у пісок, що просідав під ним. Задні ноги його вже повністю загрузли. Коли він осунувся на дно ями, цапнули його жахливі кліщі укритої на дні потвори.

Чуючи дикий виск болю, Цірі крикнула шалено, вишарпнула кортик і кинулася вниз. Щойно опинилася на дні, зрозуміла, що зробила помилку. Потвора ховалася глибоко, удари кортиком не досягали її через верству піску. До того ж єдиноріг, ухоплений кліщами й затягнутий у піщану пастку, шалів від болю, вищав, бив наосліп передніми копитами, загрожуючи переламати їй кістки.

Відьмацькі танці й фокуси були тут ні до чого. Але існувало одне досить просте закляття. Цірі призвала Силу й ударила телекінезом.

Угору підлетіла хмара піску, оголюючи вкриту досі потвору, що чіплялася за круп єдинорога, — а той вищав. Цірі від жаху скрикнула. Чогось настільки огидного вона не бачила ніколи в житті, на жодній ілюстрації, у жодній із відьмацьких книжок. Чогось настільки шкарадного вона навіть не могла собі уявити.

Потвора була брудно-сірою, закругленою і товстою, наче клоп, що напився крові, вузькі сегменти броньованого корпусу укривала коротка щетина. Ніг, здавалося, вона не мала зовсім, зате кліщі її були розміром із неї саму.

Позбавлена піщаного укриття потвора відразу відпустила єдинорога й почала закопуватися швидким, різким шарпанням товстого тіла. Виходило те в неї винятково вправно, а єдиноріг, який рвався з ями, ще й допомагав їй, спихаючи униз водоспади піску. Вона кинулася на потвору, ледь видну вже з-під піску, й усадила їй кортик у випуклий хребет. Атакувала ззаду, тримаючись подалі від клацаючих клешень, якими чудисько, як виявилося, уміло сягати досить далеко позаду себе. Цірі дзьобнула знову, а потвора закопувалася у несамовитому темпі. Але закопувалася у пісок не для того, аби втекти. Робила це, щоб атакувати. Для того щоб закопатися цілком, їй досить було ще пару раз шарпнутися. Сховавшись, вона різко погнала у її бік хвилю каміння, завалюючи Цірі до половини стегна. Та вишарпнулася і кинулася назад, але не було куди тікати — це все ще була та сама яма із піщаними стінками, й кожен рух тягнув її на дно. А пісок на тому дні пішов горбом і хвилею потік до неї. З тієї хвилі вихопилися дві клешні, що закінчувалися гострими гаками.

Урятував її Коник. З’їхавши на дно ями, він потужно вдарив копитами в горб піску, що видавав сховану потвору. Під дикими копняками відкрилася сіра спина. Єдиноріг схилив голову й наколов страшидло рогом, точно в місце, де озброєна клешнями голова поєднувалася із товстим тулубом. Побачивши, що клешні монстра безсильно тицяються у пісок, Цірі підскочила й з силою засадила кортик в охоплене дрижаками тіло. Вишарпнула вістря, потім ударила ще раз. І ще раз. Єдиноріг вирвав ріг і з силою опустив на бочкуватий корпус передні копита.

Стоптаний монстр навіть не старався уже закопуватися. Він узагалі вже не рухався. А пісок навколо нього став вологим від зеленуватої сечі.

Не без проблем, але вони вилізли із ями. Відбігши на кілька кроків, Цірі безвладно звалилася на пісок, важко дихаючи й тремтячи від хвиль адреналіну, що перехоплював гортань і бився у скроні. Єдиноріг обійшов її навколо. Йшов він незграбно, з рани на стегні лилася кров, стікаючи на бабку, забарвлюючи сліди червоним. Цірі підвелася навкарачки й раптом зблювала. Потім устала, хитнулася, підійшла до єдинорога, але Коник не дозволив до себе доторкнутися. Відбіг, після чого впав на пісок і почав там валятися. Потім почистив ріг, кілька разів дзьобнувши ним об пісок.

Цірі також почистила й витерла вістря кортика, раз за разом поглядаючи тривожно в бік недалекої ями. Єдиноріг устав, заіржав, підійшов до неї ступою.

— Я б хотіла оглянути твою рану, Конику.

Коник заіржав і труснув рогатою головою.

— Раз ні — то ні. Якщо можеш іти, ходімо. Тут краще не залишатися.