Розділ 6

Я чародійка.

Вона підвелася, простягнула руку. Нічого. Потребувала чимало магічної енергії, а не було тієї і сліду. Не сподівалася на це, була заскоченою. Адже водяні жили є всюди! Вона ступила кілька кроків в один бік, тоді в інший. Пішла по колу. Відступила.

Нічого.

— Ти, клята пустеле! — крикнула, трусячи кулаками. — У тобі немає нічого! Ані води, ані магії! А магія мала бути всюди! Це також була брехня! Усі мені брехали, всі!

Єдиноріг заіржав.

Магія є всюди. У воді, у землі, у повітрі…

У вогні.

Цірі зі злістю ударила себе долонею в лоба. Раніше це не спало на думку, може тому, що там, серед голого каміння, не було навіть чому горіти. А тепер у неї під рукою було сухе бадилля та будяки, а для того, щоб створити хоч маленьку іскорку, тієї крихти енергії, що вона в собі відчувала, мало вистачити…

Вона назбирала побільше патиків, склала їх у стосик, обклала сухим бадиллям. Обережно витягнула руку.

— Aenye!

Стосик засяяв, мигнув вогонь, блиснув, охопив листя, пожер його, стрелив угору. Цірі докинула бадилля.

І що тепер? — подумала вона, дивлячись на живе полум’я. Черпати? Як? Йеннефер забороняла мені торкатися енергії вогню… Але я не маю вибору! Й не маю часу! Мушу діяти! Патики й листя згорять швидко… Вогонь згасне… Вогонь… який він гарний та теплий…

Не знала, коли й як то сталося. Задивилася на полум’я і раптом відчула пульсування у скронях. Схопилася за груди, мала враження, що тріщать у неї ребра. Унизу живота, у проміжності й у сосках запульсував біль, що миттєво перетворився на небувалу насолоду. Вона встала. Ні, не встала. Злетіла.

Сила наповнювала її, наче розплавлений свинець. Зірки на небосхилі затанцювали, наче віддзеркалені від поверхні ставку. Око, що палало на заході, вибухнуло світлом. Вона прийняла те світло, а разом із нею і Силу.

— Hael, Aenye!

Єдиноріг заіржав дико, спробував підвестися, спираючись на передні ноги. Рука Цірі сама піднялася, сама склалася у жест, губи самі викрикнули закляття. З пальців вирвалася сяюча, тремтлива світлість. Вогонь загудів полум’ям.

Хвилі світла, що били з її руки, торкнулися пораненого стегна єдинорога, сфокусувалися, всоталися.

— Хочу, щоб ти був здоровим! Бажаю цього! Vess’hael, Aenye!

Сила вибухнула в ній, виповнила дикою ейфорією. Вогонь вистрелив уверх, навколо посвітлішало. Єдиноріг підняв голову, заіржав, потім раптом підвівся з землі, ступив кілька невпевнених кроків. Вигнув шию, сягнув мордою стегна, ворухнув ніздрями, зафоркав — наче із недовірою. Заіржав голосно й протягло, вдарив задом, махнув хвостом і галопом оббіг вогнище.

— Я тебе вилікувала! — крикнула Цірі із гордістю. — Вилікувала! Я чародійка! Видобула я силу з вогню! І маю ту силу! Можу я все!