Розділ 6

Гори, Фалько!

— Не хочу!

Хочеш! Прагнеш! Бажання і прагнення ті киплять у тобі, наче полум’я, насолода тебе зневолює! Це сила, це могутність, це влада! Це найсолодша насолода в світі!

Блискавка. Грім. Вітер. Стукіт копит й іржання шаліючих навколо вогнища єдинорогів.

— Я не хочу цієї сили! Не хочу! Відрікаюся від неї!

Не знала, чи то вогонь пригас, чи то в неї потемнішало в очах. Вона впала, відчуваючи на обличчі перші краплі дощу.

У істоти потрібно відібрати існування. Не можна дозволити, щоб існувала. Істота є небезпечною. Підтвердження.

Заперечення. Істота не закликала Силу для себе. Вчинила так, рятуючи Іхуарраквакса. Істота співчуває. Це дякуючи Істоті Іхуарраквакс знову із нами.

Але Істота має Силу. Якщо захоче її використати…

Не зуміє її використати. Ніколи. Зреклася її. Зреклася Сили. Абсолютно. Сила відійшла. Це досить дивно…

Ми ніколи не зрозуміємо Істот.

Не треба їх розуміти! Відберемо в Істоти існування. Поки не стало запізно. Підтвердження.

Заперечення. Підемо звідси. Залишимо Істоту. Залишимо її для її призначення.

Вона не знала, як довго лежала на камінні, як довго били її дрижаки, як довго вдивлялася вона в небо, що змінювало колір. Поперемінно ставало то світло, то темно, холодно й гаряче, а вона лежала безсила, висушена й порожня, наче той трупик гризуна, висмоктаний і викинутий із ями.

Не думала ні про що. Була самотньою, була порожньою. Не мала вже нічого й нічого не відчувала в собі. Не було спраги, голоду, втоми й страху. Зникло все, навіть воля до виживання. Була тільки велика, холодна, жахлива порожнеча. Відчувала вона ту порожнечу усім єством, кожною клітинкою організму.

Відчувала кров на внутрішньому боці стегон. Було їй байдуже. Була вона порожньою. Втратила все.

Небо змінювало кольори. Вона не рухалася. Чи для пустки кольори мали хоч якийсь сенс?

Не поворушилася, і коли навколо застукотіли копита, задзвонили підкови. Не відреагувала на голосні крики, на гучні голоси, на форкання коней. Не ворухнулася, коли схопили її тверді сильні руки. Піднята, вона безвладно обвисла. Не відреагувала на шарпання і колотнечу, на різкі гострі питання. Не розуміла їх і не хотіла розуміти.

Була порожньою і байдужою. Байдуже прийняла воду, плеснувши тою собі на обличчя. Коли їй приклали до губ фляжку, вона не закашлялася. Пила. Байдуже.

І далі залишалася байдужою. Її втягнули на сідло. Внутрішня поверхня стегон боліла. Вона трусилася, тож закутали її в попону. Була безвольна й м’яка, не могла втриматися, тож прив’язали її поясом до вершника, що сидів позаду. Вершник смердів потом й уриною. Їй те було байдуже.