«Гм! Гм!» — він розчервонівся!.. О! Його охопило дике збудження… Він геть знесамовитів… Трусився всім своїм тілом… Я хотів закрити тіло… Годі!.. Але він вчепився в матерію… О, щосили! Він не хотів, щоб я його закривав!.. Він запустив свої пальці в рану!.. Вчепився двома руками в м'ясо… Він ліз у всі дірки… Рвав краї!.. порпався в нутрощах… І застряг! Його зап'ястя потрапили між кісток… Пролунав хрускіт!.. Він намагався вивільнитися… Й бився, як у пастці… Щось порвалося… Все навколо було забризкане мозком і кров'ю!.. Звідусіль струменіла якась рідина!.. Нарешті він вирвав свою руку… Ця каша потрапила мені прямо в обличчя!.. Я нічого не бачив… Справді нічого!.. Я замахав руками!.. Свічка згасла!.. Він і далі щось волав!.. О! Треба було його зупинити!.. Я не бачив його!.. Раптом я наштовхнувся на нього!.. І стрибнув… Я розлютився не на жарт!.. Вдарив його!.. Він відлетів!.. І влип у стіну… Бух! Чвирк! Я кинувся за ним… Але тут мені щось спало на думку… Я пригальмував і зупинився!.. Треба бути обережнішим!.. Чорт забирай!.. Бракувало лише, щоб він врізав дуба під час бійки!.. Я протер очі! І цілком оговтався!.. Необхідно, щоб він зараз же забрався звідси. Я не хотів його більше бачити!.. Я пхнув його ногою в бік… Він підвівся… Так було навіть зручніше! Я щосили зацідив йому просто в пику… Це одразу привело його до тями… Стара вилила йому на довбешку цілу цеберку крижаної води… Він почав щось бурмотіти і стогнати… Здавалося, все йде, як треба!.. Але раптом він знову обм'як усім тілом… От, зараза!.. Бух… Він розпластався й забився в судомах… А потім зовсім перестав ворушитися!.. О! Брудний виродок!.. Так він недовго протягне!.. Я визирнув з дверей… А потім ми вдвох перетягли його на узбіччя дороги… Ми не хотіли, щоб він залишався тут… І нам його приписали як безкоштовний додаток!.. А якби жандарм знайшов його в домі?.. Та ще й без свідомости?.. У нашому повному розпорядженні! О! Це було б славно!.. Ми би добряче влипли!.. Взагалі було б краще, аби ніхто не знав, що він тут був!.. Нічого не знаємо, нікого не бачили!.. Привіт! Не на тих напали!.. О! На вулиці! Свіже повітря!.. якраз те, що потрібно тому, хто без тями! Однак він невдоволено бурчав… І сопів у багнюці… Ми швидко повернулися… й зачинили двері на замок… Дув сильний вітер… Я сказав старій:
— Нам не треба більше витикатися… Навіть якщо він буде кликати!.. Ми нічого не чули!.. Коли прийде той жандарм?.. Ми вдаватимемо із себе ідіотів, і квит! Ми його не бачили! Нічого не знаємо!.. Ось!.. Якщо він його знайде, нехай сам з ним і розбирається!..
— Добре!.. — вона все зрозуміла… — Вирішено!..
Минула приблизно година… Може, трохи більше… Я прибирав на кухні… Стара принишкла біля вогню…
— Не дивіться сюди!.. Не озирайтеся!.. Я сам усе приберу!.. Пильнуйте за тим, що відбувається надворі!.. — я знову поклав труп… Сяк-так поправив підстилку… Кров і далі сочилася крізь полотно… Я приніс трохи сіна… І розкидав його всюди… Абияк витер усі калюжі… Підклав йому солому під голову… як подушку… Але найгірше було з бризками!.. Плями були навіть на стелі… скрізь поприлипали згустки!.. це було справді жахливо!.. Я намагався зішкребти все це… Пройшовся ще й віхтем… Але сліди все одно залишалися… Тим гірше!.. Пора було з цим кінчати!.. Я взяв свічки!.. І вийшов! Ми зі старою сіли поруч… і стали думати… Оце так-так!.. Жах… Я знову згадав усе це!.. А якщо жандарм помітить?.. Дізнається про бійку?.. Ну й влипли! Що він буде робити?.. Особливо якщо знайде кюре без свідомости на краю дороги!.. Це буде дуже славно!.. Чорт забирай!.. Цей клятий поліцай досі не прийшов… У своячки він, мабуть, нажерся до скону!.. Нестерпне чекання!.. Ми лягли на землю!.. Поклали трохи сіна… Я мовчав… Просто розмірковував… Здавалося, що ніч ніколи не закінчиться!.. Про сон годі було й думати, настільки я був схвильований… Ніколи я так не хвилювався… Раптом я почув фанфари… Боже мій, чорт би його взяв!.. Так і є! Це мисливський ріг!.. Звуки долинали з долини… Не дуже здалеку! Я сказав собі: «Це він!.. О, брудна тварюко!» Я зразу впізнав це кавкання! Знову все спочатку! він припреться сюди!.. О! Йолоп! О! Сволота!.. Він розбудить усі урагани! Всі бурі й смерчі!.. Своїм довбаним ріжком! Хай йому чорт! Годі! Та незважаючи ні на що… Той дув у нього щосили!.. О! Який концерт!.. О! О! Не щодня зустрінеш такого кюре… О! Це якийсь маскарад! Бордель! Брудний покидьок!.. Кришка для унітазу!.. Які судоми! Я бачив їх на власні очі!.. А тепер, Боже мій! Ні! Хоч як це огидно, але хай вже краще він булькає!.. Значить, він прийшов до тями!.. Мабуть, він щасливий!.. Це доказ того, що він не здох! А! Покидьок! «О! завив! завив! Кострубата срака! Я б сам зіграв тобі на тромбоні!..» О! Він непогано відновив дихання!.. Та-ті-то! Та-ті-то! Ну й сволота! О! Гидотне кумкання!.. Ось знову! Краще б він врізав дуба! Так! Доводилося це визнати! Чорт би його забрав! Але це було так гидко, як відрижка! Як кишкові кольки! О! Цей мисливець своєю музикою збирався нас остаточно довести до сказу!.. Він уже не зупинявся!.. Ні на хвилину! Дув дедалі сильніше!.. Годі тут помилитися! Звичайно, це був наш божевільний!.. Його гудіння тривало до пів на сьому!.. був уже ранній ранок, коли у вікно постукали… Жандарм!.. Нарешті повернувся… Прийшов саме вчасно… Сказав, що ночував у Блемі… Поруч з конем… Він не зміг підкувати його в Туні… було вже надто темно… І він не знайшов кузні…
— Хто це грав на ріжку у вас в долині? Всю ніч?.. Ви нічого не чули?.. — відразу запитав він у нас…
— Ні!.. На ріжку?.. О! Ні!.. — відповіли ми. — Нічого не чули!.. Нічогісінько!..
— Так, це якось дивно… А старі мені сказали…
Він прочинив вікно… Кюре був тут як тут. Він стрибнув, як козел… Тільки й чекав цього моменту… Він знову кинувся на коліна посеред кімнати… і знову взявся за своє: «Отче наш, що є на Небесах!.. Хай прийде Царство Твоє!.. Хай прийде Царство Твоє!..» — торочив він…
Увесь час повторював це… Як фонограф… Бив себе в груди кулаками!.. весь тремтів… і стрибав!.. Він робив собі боляче… але не зупинявся ні на секунду… Весь кривився від болю… кривився, як людина, яку катують!.. «Хай прийде Царство Твоє!.. Хай прийде Царство Твоє!..» — волав він щораз голосніше.
«Ну і ну!.. Ну і ну! — жандарм просто отетерів, коли побачив таке… — А! Та це цивільний!..» Він не знав, що тут і думати… Це його просто приголомшило… Старої в кімнаті не було, вона варила нам каву… Видовище було ще те!.. Цей святий Антуан продовжував молитися, коли нам внесли кави… Він стрибнув на чашки… і хотів вихлебтати все!.. О! Він усією своєю масою навалився на стіл!.. І навіть намагався смоктати з носика кавника!.. він обпік собі всю пику… І сопів, як паровоз… Жандарм живіт надірвав від сміху…
«Та він, мабуть, божевільний, Господи!.. Тільки ненормальний!.. О! Це точно!.. О! Я вам кажу!.. Мені на це насрати!.. Мені до того байдуже!.. Психи — це не до мене!.. Мені до них немає діла!.. Нехай цим займаються доброчинні заклади!.. Але мені здається, що це не кюре… Він не схожий!.. Звідки б він міг узятися?.. Втік, можливо?.. З лікарні?.. Та не з балу ж?.. Він не п'яний?.. Може, це маскарад?.. Але все одно, мене це не обходить!.. Якби це був дезертир, тоді інша річ! Тоді це була б моя парафія! Це був би мій обов'язок!.. Але у нього не той вік, чорт забирай!.. Гей! Отче! Скільки тобі років?.. Ти не хочеш мені сказати?..»
Той нічого не відповідав… і далі вилизував чашки… — О! Та він спритний! Уміє пити навіть носом! О! Ти подиви! Гей, отче!.. У нього чудовий ріжок… О! Просто прекрасна штука!.. О! Цікаво, звідки він міг узятися?
* * *
Пізніше вранці в нашу діру ринула ціла армія цікавих! Я не міг зрозуміти, звідки вони всі взялися?.. У такому забутому Богом краї це було дивно!.. З Персана?.. Ніколи там не було стільки народу! В Мелуарі теж!.. Значить, здалеку… з інших округів… з інших сіл… Натовп був таким величезним, що випліскувався на наше поле… Стільки їх набігло… Вони всі не вміщалися на порозі. Нипали сусідніми полями, цілих два насипи було розтовчено під вагою людей… Їм хотілося все бачити, все знати, все перевернути… Лило як з відра… Але це їх зовсім не бентежило… Вони і далі залишалися тут і порпалися в гної… Зрештою вони заполонили весь наш двір… Звідусіль чулися хрипкі вигуки…
У першому ряду біля наших вікон утворилося щось на кшталт каре з бабусь! О! Це було дуже славно… Вони припали до наших віконниць, їх було не менше п'ятдесяти… Вони каркали голосніше за всіх… Здавалося, що хтось шкребе залізом по склу!
Нарешті приїхала обіцяна «швидка допомога»… Це вперше вона виїхала за межі міста… Шофер нам усе розповів… Велика лікарня в Бове якраз її придбала… Скільки вже було поломок!.. Три проколи один за іншим!.. І ще двічі витік бензину… Водієві слід було поквапитися, щоб він устиг повернутися до ночі… Ми схопили ноші!.. Кожний взявся за ручку… Не можна було гаяти ні секунди!.. З нами був і механік… його мотор міг заглохнути… Його не можна було вимикати!.. Зовсім! Ні на секунду! Необхідно було, щоб він працював, навіть коли машина стоїть!.. Але через іскри, які постійно сипалися з мотора, це було дуже небезпечно… Ми пішли за Куртіалем!.. Довкруг юрмилися люди… Вони сильно напирали… Їх було так багато, на ґанку і в коридорі, що навіть за допомогою жандарма ми ледь їх розштовхали… Ми швидко повернулися з ношами і поставили їх на дві спеціальні рейки всередині машини… Вони повністю туди помістилися… Ми запнули великі чорні цератові фіранки… Все! Селяни замовкли і зняли свої кашкети… Всі селюки, молоді та старі, почали хреститися… стоячи по коліно в багнюці… Незважаючи на сильний дощ… Вони всі бурмотіли свої молитви… А згори так лило, Боже ж мій!.. Нарешті, шофер «швидкої» заліз на сидіння… Увімкнув запалювання… Пе! Пе! Тап! Пе! Пе! Тап! Пе! Пе!.. Жахливі відрижки!.. У мотор потрапила вода… Він пирхав з усіх трубок… Нарешті щось здригнулося!.. Він піддався… Ще раз… І завівся… Машина розвернулася й ледь зрушила з місця… А канонік Флері, коли побачив, що ця штуковина від'їжджає, стрибнув на цілих сто метрів!.. Він кинувся за нею. Вискочив на дорогу й помчав, виробляючи запаморочливі трюки… Він застрибнув їй на крило!.. Довелося втрутитися! І стягти його живосилом! Він відбивався, як дикун! Ми зачинили його в сараї!.. Але мотор, після того як його зупинили, більше не хотів заводитися!.. Довелося всім гуртом пхати машину до хребта плато… щоб мотор розігрівся… Потім «швидка» знову захрипіла й загарчала… Далі був спуск, майже три кілометри!.. О! Оце так спорт! Ми повернулися на ферму… і всілися на кухні… Трохи почекали… Поки всі люди втомляться й розійдуться… Далебі, дивитися більше не було на що… Але все одно ніхто не йшов!.. Ті, що були без парасольок, розташувалися в дворі… у сараї і почали розкладати їжу!.. Ми зачинили віконниці.
Подивилися, що ще з наших речей могло б нам прислужитися?.. Наприклад, з одягу… Варто сказати, що залишилося небагато! Стара знайшла шаль… і накрутила її на свої штани, які також перетворилися на лахміття, як і все інше. Спідниці у неї більше не було… Що ж до їжі, то на дні казана ще залишалося трохи свинячих шкірок, досить, щоб нагодувати песика… Ми його брали із собою на вокзал… На щастя, я знайшов за шафою для одягу вельветову куртку з кістяними ґудзиками!.. Справжній костюм сторожа мисливських угідь… Це діти його десь поцупили… Вони нікому про це не сказали…
У мене ще був светр… але в куртці мені було тепліше… Крім того, я одягнув свої незмінні велосипедні штани… А от з білизною було зовсім кепсько! Не залишилося навіть жодного клаптика! Черевики?.. Мої ще трималися, носаки у них були занадто вузькі, і я їх трохи розрізав… а зверху закріпив мотузками… Вони були м'які, але холодні! Мамуся насилу шкутильгала у своїх проґумованих повстяках… Вони добре вбирали воду!.. За допомогою мотузок вона обгорнула їх старими газетами… вона хотіла зробити собі справжні чоботи, які не спадали б з ніг… Персан був далеко! А Бове ще далі… Манни небесної чекати не доводилося!.. Ми приготували собі трохи кави… Жандарм ішов з нами… Він мав нас супроводжувати, він тримав за вуздечку коня, якого так і не встиг підкувати! Кюре теж хотів іти! Я вважав за ліпше, аби він залишився! Краще б його замкнути… Але як тільки він второпав, що його залишають самого, то зчинив жахливий ґвалт… Значить, це був не вихід! Припустимо, що ми замкнемо його в домі… А він візьме та розіб'є все вщент?.. А якщо він втече, цей несамовитий?.. Залізе на дах?.. Зірветься з комина?.. Зламає собі руки й ноги?.. Ну і кому від цього буде гірше?.. Кого тоді в усьому звинуватять?.. Звичайно, нас!.. Адже саме нас посадять у в'язницю!.. Тут годі було сумніватися!.. Я був змушений відчинити йому двері… Він кинувся до мене… І затис в обіймах… А тут ще песик кудись подівся… Ми витратили щонайменше годину на його пошуки… шукали в сараї, в полі… Його ніде не було… цього блохатого… Нарешті він прибіг… І ми могли вирушати…
Усі ці бовдури на вулиці не промовили ні слова, коли побачили, що ми йдемо… Вони не встигли й рота розтулити! Ми пройшли в них прямо перед носом… Вони заполонили навіть всі канави… Отже, ми вийшли на дорогу… Не можна сказати, щоб ми йшли шпарко… Ми ледь тягнули ноги… Волоцюга не відставав від нас. Він скакав то там, то тут… Цього кюре дуже цікавив наш маршрут… «Чи побачимо ми Шарлемань?..» — раз у раз запитував він. Він не розумів того, що йому відповідали!.. Але він не хотів розлучатися з нами… Відчепитися від нього було просто неможливо… Прогулянка його звеселяла… Він шкутильгав попереду з песиком… Скакав узбіччям… Дув у мисливський ріжок… Врешті наздогнав нас і приєднався до гурту… Він біг, як зебра… Під звуки сурми ми дісталися перших будинків… і зайшли в Перзан… Жандарм повернув ліворуч… його завдання було виконано… Далі ми мали виплутуватися самі… Він більше не потребував нашого товариства… Йому було з нами не по дорозі… Ми пішли на вокзал… І тут же дізналися розклад руху поїздів… Той, що вирушав до Бове, відходив за десять хвилин!.. За годину був потяг на Париж… Їй треба було на інший перон… Настав час прощатися… Ми нічого не сказали одне одному… Не давали жодних обіцянок… Просто обнялися…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 121. Приємного читання.
TextBook