Для нас з нашою «радіотелурією» проблеми продовольчого забезпечення не існувало!.. Складнощі виникали лише з насиченням ринків нашою картоплею, вирощеною на опроміненні!.. З цим треба було щось вирішувати!.. Відгодовуватимемо нею свиней!.. Хай буде так!.. А ще займемось птахівництвом!.. Дітлахи будуть споживати курятину!.. Куртіаль був великим прихильником такого змішаного харчування… М'ясо сприяє росту! Само собою зрозуміло, що без особливих зусиль ми зможемо вдягти наших вихованців у льон власного виробництва, витканий гуртом довгими зимовими вечорами… Це вражало… налаштовувало на серйозний лад! Грандіозний сільськогосподарський вулик! Але під знаком Розуму! а не інстинктів!.. О! Де Перейр надавав великого значення цій обставині! Він хотів, щоб усе було гармонійно!.. організовано!.. повчально!.. Втілення своїх задумів де Перейр уявляв собі таким чином… Діти з «Нової раси», без напруги навчаючись та водночас зміцнюючи свої легені, будуть з радістю виконувати будь-яку легку роботу!.. кваліфіковано, спокійно і абсолютно безкоштовно!.. без жодного примусу вони цілковито віддадуться сільськогосподарській праці. Метода «неомультиопромінення»… Ця глибока реформа йшла із самого села! І розквітала просто на природі! Нам залишалося лише вдихати її пахощі! Куртіаль уже відчував аромат!.. Насамперед він покладався на старанність своїх учнів, їхню готовність обробляти поля! Очищати їх від бур'янів!.. Те, що дорослим здавалося нестерпними тортурами!.. Для малюків не становило жодних труднощів!.. Таким чином, сам де Перейр, звільнений від усієї чорнової роботи, зможе повністю присвятити себе глибоким дослідженням проблеми «поляризації»… Він лише скеровуватиме випромінювання!.. Й більше не робитиме нічого! Оживлятиме всю нашу землю телуричними потоками!..
Нашу програму було складено дуже грамотно… Ми поширювали її десятками тисяч по всіх кварталах… Безперечно, в ній втілилися найпотаємніші прагнення людських сердець… Тисячі нереалізованих бажань… Це справді так, бо майже миттєво нас буквально засипали листами… з яскравими коментарями… в абсолютній більшості доброзичливими… Найбільше наших прихильників зацікавив фінансовий бік справи… Справді, ми підрахували все до останнього франка… Годі було уявити собі щось вигідніше… За те, щоб провести учня з семирічного віку аж до армії, ґарантувати йому дах і їжу протягом тринадцяти років, розвивати його характер, легені, розум, руки, прищеплювати йому любов до природи, навчати його майстерности й врешті забезпечити після закінчення інтернату чудовим і престижним дипломом «Інженера радіогеометрії», ми вимагали з батьків одноразову суму без доплат — всього лише чотириста франків… Весь прибуток, отриманий нами, слід було використати на закупівлю латуні, необхідної для введення в дію мережі… підземного випромінювання… Щойно наші овочі почнуть рости, про майбутнє можна буде не хвилюватися!.. Ми не ставили перед собою нездійсненних завдань!.. Для початку лише картопля… чотири вагони на місяць.
* * *
Варто якійсь справі набути хоч невеликого розмаху, як вона відразу виявляється «ipso facto»[75] в епіцентрі тисячі прихованих, невловних та невпинних підступів… Інакше не скажеш!.. Трагічна фатальність пронизує всі її фібри… тихо й непомітно роз'їдає тканини… щоб уникнути біди і не кінчити крахом, найпідступніші та найрішучіші стратеги не можуть і не повинні розраховувати лише на щасливий випадок… Таке життя й така доля найпрекрасніших і найблискучіших злетів… Усе поставлено на карту!.. Геній далеко не завжди перемагає… Панамська катастрофа?.. Це урок для всіх!.. Він повинен змусити здригнутися найзапекліших негідників!.. змусити їх гарненько задуматися про підступність фортуни!.. примарність успіху! Ох!.. Найбезглуздіша випадковість… доля чигає на свої жертви, як жаба на мухи… Вона стрибає на них! Хапає! Душить їх! І заковтує! Пригощається ними й викидає ззаду маленькі гнійні кульки, як якийсь вотивний дар для панночок на виданні.
І ми в Блем-ле-Петі, звичайно, не стали винятком й почали наражатися на неприємності… вже на самому початку нашої затії… По-перше, нотаріус з Персана… Він приходив майже щодня… і поводився досить загрозливо… Ми мали розраховуватися з рештою боргів!.. Він прочитав у газетах сенсаційний репортаж про наші чудесні досліди!.. Він вірив в існування нечистої сили… і вважав нас цілком схибленими!.. Він вимагав негайної сплати за свою ферму!.. за ці болотисті ділянки!.. А потім, у всіх наших кредиторів з Пале-Роялю… вже уривався терпець… І в Тапоньє теж!.. Він виявився останнім лайном!.. Він також читав газети!.. Й вирішив, що ми жируємо за рахунок державних субсидій!.. і отримуємо платню на вулиці Ґренель!..[76]
На довершення всього нас знову завалили рукописами з «Дослідженнями»… нас буквально засипали паперами й конвертами!.. всіх видів!.. нам загрожував арешт усього майна!.. Задовго до того, як нам вдалося б виростити першу картоплину! З цього приводу жандарми вже приходили познайомитися з нами… Наші витончені міркування про «Нову расу» злегка зачепили людей з прокуратури… Інспектор з академії, ще один наш заздрісник, висловив сумніви з приводу нашого права відкривати школу!.. Він міг сумніватися скільки завгодно! Зрештою, вони виявилися не такими вже й негідниками і лише скористалися нагодою, щоб попередити нас, хоч і дуже ввічливо, що для нас було б краще, враховуючи всі обставини, відкрити щось на кшталт дитячого садка… літнього табору… або навіть санаторію… Якщо ж ми будемо акцентувати увагу на педагогіці… То неминуче налаштуємо проти себе різні державні органи!..
Перед нами постав вибір!.. Загинути?.. Або вчити?.. Ми довго не могли на щось зважитися… Одного разу в неділю нас відвідала група доскіпливих батьків, вони йшли кілька годин пішки, щоб скласти про все власне враження… Вони ретельно оглянули місцевість, всі прибудови і загальний вигляд ділянки… Більше ми їх ніколи не бачили…
О! Ми вже почали потроху зневірятися! Ми наразилися на сильну протидію!.. Повне нерозуміння!.. Недоброзичливість! О! Це було надто важко!.. А потім раптом несподівано щось прояснилося!.. Ми одержали одна за одною вісімнадцять заяв про прийом!.. Це були свідомі батьки, які ненавиділи місто і його отруєну атмосферу!.. Вони в усьому підтримували нас!.. і зразу почали боротися за здійснення нашої реформи… за «Нову расу»… Вони прислали своїх малюків з авансом від загальної суми, щоб ті негайно вступили в нашу сільськогосподарську фалангу!.. Сто франків звідти, двісті звідти… Решта пізніше!.. Одні задатки!.. Ми не отримали жодної повної суми!.. Решту вони обіцяли віддати потім. Загалом, вони виявили добру волю!.. Продемонстрували свою реальну відданість… Звичайно, не абсолютну… вони економили, були обережними й сумнівалися…
Нарешті діти прибули на місце!.. Всього п'ятнадцять… дев'ятеро хлопчиків… шестеро дівчаток… Троє весь час були відсутні на перекличці… Нам слід було дослухатися до порад заступника судді… Діяти обачно!.. Не розкривати зразу всіх своїх карт! Певна обережність нам би не завадила… Пізніше, коли експеримент виявиться вдалим, факти говоритимуть самі за себе!.. У нас не буде відбою від охочих! І ми зможемо гордо розгорнути свій прапор… «Нова раса, цвіт полів».
На перший аванс, який принесли з собою діти, годі було купити щось путнє! Навіть усі необхідні ліжка! й матраци!.. Ми поклали всіх на солому… за принципом рівности!.. Дівчаток з одного боку… хлопчиків з іншого… У нас не було коштів навіть на те, щоб відіслати їх назад до батьків!.. грошей, що так раптово з'явилися, не вистачило й на тиждень… Усе розпорошилося на дюжину різних нагальних потреб… Не затрималося ні франка! Нотаріус забрав три чверті… Решта пішло на мідь… Приблизно п’ять бобін… але великих… на підставці, для зручнішого розмотування.
* * *
Товстуха передчувала можливі ускладнення й тому від самого початку була за картоплю-екстра, яка росте навіть узимку… Стійкішого сорту годі було знайти… Навіть у найгіршому випадку, якби опромінення Куртіаля не дало очікуваного результату… все одно можна було зібрати врожай… Було б дуже дивно, якби щось завадило йому вирости!.. Такого ніколи ще не траплялося! Ми всі взялися до роботи… Скрізь, де він говорив, натягли дріт… Про всяк випадок, для більшої певности на кожну картоплину ми намотали 2–3 витки латуні… Це була досить важка робота… Особливо коли врахувати, що доводилося працювати на схилі пагорба… просто на північному вітрі!.. Але навіть найдужчий вітер не заважав нашим дітлахам! Головним для них було весь час перебувати на повітрі! жодної хвилини у приміщенні! Майже всі вони були з передмістя… Вони нікого не слухалися. Особливо маленький миршавий Дюдюль, який хотів перемацати всіх дівчаток… Довелося покласти його спати між нами… Всі діти почали кашляти. На щастя, товстуха трохи тямила в медицині й обліпила їх припарками з голови до ніг!.. Їм було байдуже, хоч здирай з них шкіру, лише не тримай під замком! Вони весь час хотіли бути надворі! Хай там що!.. Ми готували досить багато їжі!.. Цілі казани супу!..
Через три тижні тяжкої праці величезне поле картоплі було повністю обмотане латунним дротом з тисячею відгалужень… то була клопітка робота… Струм!.. Де Перейру залишалося лише пустити його через мережу!.. О!.. Він розпакував свою машину… І випустив на картоплю…. в перші ж чверть години… серію потужних «інтенсивно-телуричних зарядів»… А потім по ходу справи ще кілька дрібних додаткових імпульсів… Він навіть уставав серед ночі, щоб додати ще порцію та стимульнути картоплю до максимального росту… Товстуха не могла спокійно дивитися, як він вибігає на холод… Вона схоплювалася з ліжка… й кричала, щоб він одягнувся.
* * *
Так без особливих змін проминув майже місяць, коли раптом Куртіаль почав шукати виправдання… Це був поганий знак!
— Гадаю, було б таки краще, — сказав він, — спробувати з цибулею-пореєм! — Він говорив про це старій дедалі частіше… Хотів бачити її реакцію… — Що б ти сказала з приводу редиски?..
Його дружина скоса зиркала на нього, злегка підвівши голову… недомовок вона не любила… Ставки було зроблено!.. Відступати було нікуди!
Наші вихованці просто розквітли, вони мали повну свободу! Їм ні в чому не суперечили, загалом, вони робили все, що заманеться! На власний розсуд… Самі!.. Влаштовували жахливі побоїща… А Дюдюль у свої сім з половиною років був найменшим і найзлішим… Старша з групи була вже майже дівчиною, Мезанж Рембо, білявка з зеленими очима, пухкими стегнами й гострими грудьми… Пані де Перейр не була аж також наївною, тож вона побоювалася цієї кралечки! Особливо під час її менструацій! Вона влаштувала їй щось на зразок спеціальної підстилки в кутку клуні, щоб та могла спати сама, коли у неї були місячні… Це не заважало їй вступати в інтимні зв'язки… шмаркачі теж ішли за покликом природи. Якось увечері листоноша заскочив її за каплицею на краю селища разом з Татавом, Жілем та Жульєном!.. Вони розважалися вчотирьох!..
Листоноша Есеб через свій маршрут завдав нам купу неприємностей… Він так і не отримав нового велосипеда від своєї адміністрації… його слід було чекати цілих два роки… Він ще не мав на нього права… Він нас терпіти не міг… Він вимагав у нас взуття, якого у нас самих не було! Він ходив практично безшумно і бачив багато цікавого. Того дня, коли він застукав дітлахів за розвагою… він спеціально повернувся, щоб нам напаскудити… Після того як він усе це побачив!.. Так ніби ми за це мали відповідати!.. Підглядайли завжди такі… Спершу вони насолоджуються на всю губу… піддивляються, а потім, коли справу зроблено, починають обурюватись… Подумаєш, знайшов про що говорити! Начебто ми не мали інших клопотів!
У нашому покинутому селищі ось уже двадцять років нічого не відбувалося… а з початком історії з картоплею все так і кипіло… Вервечка цікавих тяглася з ранку до вечора. Плітки і брехливі чутки розбурхували весь департамент… Жителі Персана і Салігона були у найвигіднішому становищі, вони жадали подробиць та уточнень. Від них годі було відкараскатися… Вони повсякчас запитували, чи це не є небезпечним? Чи не може наша система вибухнути? Спричинити землетрус?.. Та що більше минало часу з початку експерименту, то скромнішим ставав де Перейр… «Якщо»… «ймовірно» можна було почути від нього… дедалі частіше… Це не могло не турбувати. Раніше, в Пале-Роялі, він рідко говорив «якщо» або «ймовірно»… Через тиждень довелося зупинити динамо й мотор… Він пояснив це тим, що стало небезпечно продовжувати нарощування хвиль… що краще наразі зупинитися… щоб пізніше все відновити… Після невеликої перерви… телуричні хвилі цілком могли спричинити певні індивідуальні розлади… це ще не досліджено… це може призвести до наслідків, які важко передбачити… до фізіологічних відхилень… Сам де Перейр уже відчував певне пересичення… через те проміння в нього почалися запаморочення…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 106. Приємного читання.
TextBook