Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Він дивився на легенькі пасма туману, які повільно пливли над водою, мружив очі й нарешті спокійно промовив:

— Очищення Бубжі — річ досить проста. Я давно виношую одну ідею, закодовану під назвою «Коотів вузол», і якщо втілю її в життя, то алича, під якою ми познайомилися, зацвіте ще цієї весни.

— Стривай! — закричав Ерик, який, здряпавши літери з краю панцира, встиг уже почистити три чверті напису посередині.— Читай-но…

— «Завжди», — прочитав Йонатан.

— Пі-пі, хі-хі! — пискливо засміявся Крилатий.

— Ха-ха-ха! — тихенько вторував йому Овальний, поглядаючи на свою спину.

— Отож-бо! — глузливо провадив Повзик. — Завжди зацвіте, тільки не алича, а вода.

— Завжди цвістиме, — поправив Бікі, дбаючи про чистоту мови й точність висловлення думки.

— І знаєш чому? — спитав птах, повертаючись до кота хвостом. — Бо нема в нього ніякої ідеї, це він тільки так говорить. Носитиме рибу, зігнувшись під тягарем відра, поки собі вуса не притопче.

— Годі! — гримнув Коот, остаточно прокинувшись і розізлившись, що з нього роблять посміховисько. — До моїх вусів вам зась! Ось нехай стемніє, тоді й побачите…

— Чому не зараз?

Треба сказати, ні Ерик, ні Бікі досі ще не знали, що капітан був нічним десантником.

Як бувалий солдат, він прекрасно знав, що поспіх і гнів — порадники кепські, а от темрява може бути чудовим союзником. Однак побачивши, що туман над річкою густішає; виповзає на порослий травою берег і піднімається по гілках дерев угору, вирішив — операцію можна прискорити.

Назва «Коотів вузол» спала йому на думку щойно під час розповіді Хелонідеса, хоч загалом цю справу він обмірковував давно в найдрібніших деталях, і якби йому досі не бракувало помічників…

— Гаразд, — сказав він. — Зараз ви пересвідчитесь, що можна вірити слову старого солдата. Чи досить у вас відваги, щоб не підібгати хвоста перед лицем переважаючих сил супротивника?

— Більше, ніж декому здається, — настовбурчив пір’я Крилатий. — Як роздивитись, то зразу видно, в кого хвіст найдовший, щоб його підібгати…

— Буває, що я хвоста втягую, але щоб підібгати — ніколи, — запевнив Хелонідес.

— Отже, ви готові допомогти?

— Готові,— відповіли хором, хоч і в різній тональності, бо Овальний вдарив плавцем у пластрон на грудях, а птах, іще не впевнений у військових здібностях Йонатана, якось дивно глянув убік і примружив око.

— Беру командування на себе, — сказав капітан, рішуче випнувши груди.