Розділ «V»

— Хіба?.. Звідки ви знаєте?

— Та що ви кажете, це ж видно,— відповіла стара, трохи вагаючись і не знаходячи іншого доказу.— Він узяв навіть поверх своєї частки. Кеню втратили кілька тисяч франків... У людей розпусних гроші не тримаються... Ах, так ви, може, й не знаєте: він мав ще одну коханку...

— Це мене не дивує,— перебила Сар’єтта,— худі чоловіки дуже палкі.

— Так, так! І уявіть собі, жінка немолода. Якщо чоловік унадиться, то вже нічим не гребує... Пам’ятаєте мадам Верлак, дружину колишнього інспектора? Та ви ж її добре знаєте, така жовтолиця жінка...

Але тітка з небогою не дали їй договорити. Це неможливо. Мадам Верлак огидна! Тут мадмуазель Саже образилася.

— Та я ж вам кажу. Невже я буду брехати? Всі докази є: у Флорана знайшли листи від цієї жінки, цілу купу листів, в яких вона просила в нього грошей, щоразу по десять, по двадцять франків. Здається, це вже кожному ясно... Вони вдвох і чоловіка її занапастили.

Сар’єтта й мадам Лекер були переконані в цьому. Але терпець їм урвався. Вже понад годину чекали вони на тротуарі, кажучи, що тимчасом їхні рундуки, мабуть, обкрадуть. А мадмуазель Саже їх затримувала, вигадуючи нові історії. Флоран не міг утекти, він зараз повернеться. А цікаво ж буде бачити, як його арештують. І вона описувала найменші подробиці засідки, тоді як торговка маслом і торговка фруктами продовжували розглядати будинок з верху до низу, стежачи за кожним отвором, сподіваючися, що з кожної шпарки може виглянути кашкет поліцая. Та будинок, спокійний і тихий, солодко ніжився на ранковому сонечку.

— Ну хто б сказав, що там повно поліції! — прошепотіла мадам Лекер.

— Вони нагорі, в мансарді,— пояснила стара.— Залишили вікно, як було... Ах, гляньте, здається, один сховався на балконі, за гранатовим деревом.

Жінки витягли шиї, але нічого не побачили.

— Ні, це тінь,— промовила Сар’єтта.— Навіть завіски не колишуться. Мабуть, поліцаї засіли в кімнатці й не ворушаться.

У цю хвилину Гавар виходив з павільйону морської риби з дуже заклопотаним виглядом. Кумасі мовчки перезирнулися; очі у них блищали. Вони наблизились одна до одної і стояли наввитяжку у своїх обвислих спідницях. Торговець живністю підійшов до них.

— Чи не проходив тут Флоран? — запитав він.

Жінки нічого не відповіли.

— Мені негайно треба поговорити з ним,— казав далі Гавар.— У рибному павільйоні його немає, він, мабуть, пішов до себе... Але тоді ви бачили б його.

Жінки трохи зблідли. Вони так само значущо переглянулись, і губи їх ледь помітно тремтіли. Побачивши, що зять вагається, мадам Лекер нарешті виразно промовила:

— Та немає й п’яти хвилин, відколи ми тут стоїмо. Мабуть, він пройшов раніше.

— Тоді я піду нагору, наважуся зійти на п’ятий поверх,— сміючись, промовив Гавар.

Сар’єтта зробила була рух, мовби хотіла його втримати, але тітка вхопила її за руку й потягла назад, шепочучи на вухо:

— Облиш, дурна! Так йому й треба. Хай знає, як нами нехтувати.