Розділ «КОРОЛЕВА ЧОРНОГО УЗБЕРЕЖЖЯ»

— Бьоліт! — скрикнув сполотнілий Тіто. — Стерно ліворуч! — подав він команду. — Треба дістатися до берега раніще від піратів, тоді ми врятуємося.

“Аргуз” круто повернув до узбережжя. Шкіпер, бігаючи між лавами, прокльонами й погрозами підганяв веслярів. Його очі блищали, борода трусилася від хвилювання.

Стоячи на кормі “Аргуза”, Конан спостерігав, як швидко зменшується відстань між кораблями. Хоча він і не розумівся на морських справах, проте було видно, що пірати наздоженуть “Аргуз”, перш ніж галера торкнеться берега. Піратські стріли поки ще не долітали до корабля й із тихим посвистом падали в море.

— Краще було б битися з ними, — мовив Конан. — Інакше ми загинемо під їхніми стрілами, не обмінявшись жодним ударом.

— Швидше, собаки! — ричав Тіто на веслярів, підганяючи їх своїми важкими кулаками. Бородаті веслярі веслували мовчки й щосили, піт струмував по їхніх тілах.

До берега залишалася тільки миля33, коли різко ущух вітер і вітрило обвисло. Пірати швидко наближались. Один із стернових на “Аргузі” захитався і впав за борт зі стрілою в шиї. Тіто кинувся на його місце. У цей час Конан, широко розставивши ноги на палубі, яка гойдалась все дужче, здійняв свого лука Тепер він добре бачив усе, що чинилося на кораблі піратів. На невеликому містку в передній частині корабля стояла жінка. Її біла шкіра вирізнялася на тлі чорних тіл воїнів. Поза всяким сумнівом, це була Бьоліт.

Конан натягнув лук, але, раптом передумавши, трохи змінив напрям, і його стріла пронизала високого воїна, що стояв поряд із жінкою.

Піратське судно стрімко наздоганяло корабель Тіто. Під стрілами загинули всі стернові. Шкіпер, вигукуючи всілякі прокльони, сам-один тримав величезне весло. Дощ зі стріл із піратського судна падав на палубу “Аргуза”, і дедалі частіше лунали стогони й передсмертні крики веслярів. Одна зі стріл влучила просто в серце шкіпера, і корабель лишився без керування. Перелякані моряки озирнулися на Конана, який спокійна посилав у ціль стрілу за стрілою. Оцінивши ситуацію, Конан відклав убік лук і звів свого грізного меча.

— Сміливіше, хлопці, — підбадьорив він моряків. — Дамо відсіч цим псам, перш ніж вони переріжуть нам горлянки. Навіщо мучити весла, коли нас однаково наздоженуть. Готуйтеся до битви.

Моряки швидко розібрали зброю й приготувалися до битви. Піратська галера вдарила у борт, і на палубу “Аргуза” рвонула юрба чорних піратів, залишивши на своєму кораблі більше десятка тіл своїх товаришів, уражених стрілами Конана.

Битва була кривавою й короткою. Моряки не змогли протистояти натиску численного натовпу піратів, і всі як один загинули під ударами мечів. Конан бився, стоячи на кормі “Аргуза”, яка була на одному рівні з палубою піратського корабля. Його меч раз у раз здіймався вгору і з силою опускався в чорну масу тіл, залишаючи кривавий слід. Купа порубаних тіл зростала перед Конаном “з кожним помахом його меча Проте натиск піратів ставав дедалі сильнішим, прагнення знищити останнього захисника й зайнятися грабуванням підганяла їх. Довго не роздумуючи, Конан перескочив на палубу піратського корабля. Кімерійця охопив бойовий азарт, властивий його племені. З палаючими очима Конан рубав направо й наліво, розламуючи черепи, пробиваючи груди, відтинаючи кінцівки. Палуба піратського корабля поступово вкривалася кривавим місивом.

Раптом пірати відхлинули й підвели, готуючи до кидка, свої списи. На мить застигли, мов статуї, і чорні велетні зі списами, і білий воїн із скривавленим мечем. У цю коротку мить, яка могла стати останньою для Конана, наперед вибігла Бьоліт і підвела руку, зупинивши піратів.

Серце Конана виповнилося захопленням, коли він побачив смагляву струнку Бьоліт. На ній не було іншого одягу, крім широкої шовкової пов’язки на стегнах. Сильне гнучке тіло. Розкішне чорне волосся, що падало пасмами на смагляві плечі. Палаючи темні очі Вона була некерована, як степовий вітер, і небезпечна, як пантера.

Не звертаючи уваги на величезний скривавлений меч, Бьоліт підійшла до Конана настільки близько, що вістря меча торкнулося її стегна. Губи її розкрились.

— Хто ти? — запитала вона. — Я проплавала від узбережжя Зингари до дальнього південного берега і ніколи не стрічала подібного до тебе. Звідки ти?

— З Аргоса, — коротко відповів Конан, остерігаючись пастки.

Якби тільки її смаглява рука зсунулася в напрямку до кинджала, що висів на шовковому поясі, цей рух став би для неї останнім.

Але в її очах не було ворожості,

— Ти не з гіборійців, — припустила Бьоліт. — Ти грізний, як вовк. Твої очі не затьмарені життям у місті, м’язи твої не обм’якли серед мармурових стін.

— Я Конан, кімерієць, — твердо вимовив воїн.