Розділ 6

— Навіщо відмовляти? Гра триває чи ні?

— Та ти при своєму розумі, чоловіче? Якщо він приїде, тоді поліція точно зацікавиться, як же так сталося, що в цій нашій лотереї виграло два ідентифікаційних номери пакрацьких свідків. Та ще й один за іншим. Якщо ще перший і міг випадково випасти, то з другим підряд такого точно не було.

— О Боже мій, що ж оце сталося з тобою? Де поділася та безтямно хоробра людина, яка на роликах їздила міськими мурами? Яка по зовнішній стіні могла видертися аж на вершечок замкової вежі? І це лише з чистої впертості й затятості. Щоб довести іншим, що можеш утнути те, чого їм зась. На якого ж філістера ти перетворився?

— А скажи-но мені, що б ти робив на моєму місці? Що б ти сказав, якби вони тебе спитали, як вийшло так, що й другий гість з оплаченим відпочинком у готелі — це знову пакрацький свідок?

— Нічого. Нічого б не мусив казати, оскільки вони б цим взагалі не зацікавилися. Вони шукають Ану Немчич і їх не турбує, хто прибуде який новий переможець до готелю. У грі з Башичем може статися дві речі: або викриємо Дуду, або знову втрутиться фатум. Якщо станеться перше, то поліція буде нам вдячною за нашу допомогу, неважливо у який спосіб. А чи станеться друге... ні, не може бути такого, щоб і він зник. Та й зрештою, коло потроху звужується, проте це не коробка з сірниками, тож ми не можемо саме так програти.

— Ох, добре! Але якщо справа дійде до чогось непередбачуваного, май на увазі: я нічого не знаю, ні з чим не пов’язаний, ні в що не вплутаний. Ти все береш на себе.