Розділ З

— І що, ніхто не знає ні звідки він, ні як його звуть?

— То насправді ніяка не дивина. Тоді ніхто про це його не питав. Для всіх він був просто Дуда. Люди з його військової частини згадували яке ім’я та прізвище... не можу згадати...

— Може, Серафін Ретель?

— Ні, ні, якесь інше. Але це, чесно кажучи, неважливо, бо тепер, коли почався його розшук, виявилося, що такої людини не існує. Очевидно, ім’я було несправжнім. Я сам розмовляв з ним кілька разів. За вимовою, по тому, як він говорив, він міг бути звідкись з вашого краю. Та й поводився він так, як мешканці Дубровника.

— Гаразд, а ти міг би його впізнати, якби побачив?

— Навряд. То були дуже короткі зустрічі, тож я не встиг запам’ятати його обличчя. А воно, мабуть, змінилося.

— А як люди в Пакраці дивляться на гонитву за ним та розшук сьогодні?

— Хто як. Більшість славить його, як героя, і тому дуже цим невдоволена. Але є й достатньо таких, кого кидає в холодний піт від того, що він зробив. Жертви були мирними громадянами. Їм нічим не можна докорити чи щось поставити у вину. Серед них були немічні старі, які просто були вже нездатні на будь-які дії на користь ворога.

— А тепер скажи мені відверто: що ти сам про це думаєш?

— Я дотримуюсь думки, що Дуда, незважаючи на його заслуги, мусить відповісти за скоєне. І я сам був знайомий з убитими. Вони жили за законами Божими, не кривдячи нікого та не роблячи зла.

— Гаразд, а чи віриш ти свідкам?

— Цілком і повністю. Знайомий з ними. З одним навіть приятелюємо.

— Тож, може, знаєш, хто ховається за ініціаторством розголосу цієї справи у друкованих виданнях?

— Ну звісно ж знаю. Тут про це кожен знає.

Тюдор на мить зупинився; сяйнула йому якась ідея, істина, ще не до кінця зрозуміла, проте вся ця справа була схожою на своєрідну азартну гру, набагато цікавішу за його щоденний і вже трохи обридлий покер. Проте після паузи він повів далі:

— Дуже тебе прошу, продиктуй мені імена і все, що знаєш про цих людей. Тільки говори повагом, щоб я встиг записати.

— А навіщо тобі це?

— Не питай! Не можу тобі зараз відповісти. Зможу те відкрити лише коли прийде час, коли я розгадаю цю загадку.

— Та добре! Отже, К. Ш. — це Крешимір Шантек, мій друг та колега з роботи. Він був Дудиною правою рукою доти, поки все не сталося. Тоді він відокремився від нього і взагалі тримав дистанцію.

М. Л. — це Младен Лацкович, військовослужбовець на пенсії, який намагався стати на заваді Дуді, коли він витягав тих нещасних із схованок.