Розділ «Лабіринт»

У кутку також була маленька раковина, поряд з якою стояло відро. Шелаг одразу ж полегшало, і вона важко відкрутила кран. Труби забулькотіли та закахикали, неначе курець із сорокарічним стажем, але після кількох невдалих спроб нарешті потекла тоненька цівочка води. Склавши свої затерплі долоні чашечкою, Шелаг пила воду доти, доки їй не заболів живіт. Потім вона якомога ретельніше помилася, змочивши свої рани від мотузки на зап’ястках та відтерши засохлу кров на кісточках.

Дещо пізніше той самий чоловік приніс їй їжу. Цього разу більше ніж зазвичай.

— Чому я тут? — спитала Шелаг.

Чоловік мовчки поставив тацю у центрі кімнати.

— Чому ви привели мене сюди? Pourquoi je suis ĺa?[121]

— It te le dira[122].

— Хто хоче поговорити зі мною?

Чоловік тільки жестом вказав їй на їжу.

— Mange[123].

— Ви маєте розв’язати мене, — попросила Шелаг і повторила: — Хто? Скажіть мені.

Чоловік ногою підсунув до неї тацю і знову сказав:

— Їж!

Коли він пішов, Шелаг накинулася на їжу. Вона з’їла геть усе, навіть серцевину та корінець яблука, потім повернулася до вікна. Перші промені сонця вирвалися з-за верхогір’я, перетворюючи сірий світ на білий.

Удалині Шелаг почула звук авта, що повільно наближалося до будинку.

Розділ 42

Карен усе дуже добре пояснила. Виїхавши з Каркассона, Еліс за годину опинилася у передмісті Нарбона. Вона їхала за знаками до Кюксак-д’Од та Капстана чудовою дорогою, обабіч облямованою високим бамбуком і дикими травами, які колихалися на вітрі, вкриваючи родючі зелені поля. Такий краєвид суттєво відрізнявся від гір Ар’єжа чи пустищ Корб’є.

Була майже друга година дня, коли Еліс приїхала до Саллель-д’Од. Вона поставила машину під липами та крислатими соснами, що росли поряд з Південним каналом, якраз перед замкненою брамою, потім трохи покружляла вуличками, доки не дісталася вулиці Бурге.

Крихітний триповерховий будиночок Грейс стояв на розі вулиці. Казкової краси літні троянди кармінового кольору, важко звисаючи з гілля, облямовували старі дерев’яні двері та великі брунатні віконниці. Замок у вхідних дверях був тугим, тому Еліс мусила трохи покрутити важкий мідний ключ, поки змогла їх відімкнути. Для цього їй довелося гарненько штовхнути двері й різко вдарити. Двері зі скрипом відчинилися, дряпаючи чорно-білу плитку та відсовуючи газети, що затуляли вхід ізсередини.

Еліс одразу ж потрапила в єдину маленьку кімнатку на першому поверсі, кухня була ліворуч, а праворуч — велика вітальня. У будинку було волого й холодно, повсюди витав сентиментальний запах давно покинутого житла. Зимне повітря огорнуло її оголені ноги, неначе кішка. Еліс спробувала увімкнути світло, але електрику було відрізано. Погортавши непотрібну пошту та реклами і розкидавши їх по столу, Еліс нахилилася над раковиною, відчинила вікно, трохи покопирсавшись із химерною защіпкою, та прикріпила віконниці до стіни.

Керамічний чайник і старомодна плита із жаровнею на рівні очей виявилися найсучаснішими вигодами в оселі її тітки. Сушарка для посуду була порожньою, а кілька губок, сухих та жорстких, неначе старі кістки, були засунуті за кран.