Розділ перший

— Ви повинні зрозуміти одну річ, — сказав він. — Будника тут ніхто не любить.

Шацький завовтузився на стільці. Він сподівався, що Вільчур виявиться проникливим поліцейським, а зіштовхнувся з параноїком.

— Мені щойно змалювали образ подружжя Будників у суцільних рожевих барвах, такі собі загальні улюбленці, світські святі. Це правда, що Будник зробив так, аби саме тут знімали «Отця Матеуша»?

— Правда. Збиралися в Нідзиці, але Будник мав зв’язки із деким на TVP й переконав їх знімати фільм у Сандомирі.

— Це правда, що завдяки ньому зарості на бульварі Пілсудського перетворилися на парк і пристань?

— Найщиріша правда.

— Правда, що він відновив парк «Ключиці»?

— Авжеж, що правда. Навіть на мене це справило неабияке враження, я був переконаний, що ніхто не здатен нічого зробити із цією яругою імені вбивць і ґвалтівників.

Шацький подумав, що не чув нічого про жодних сандомирських убивць чи ґвалтівників, якщо не брати до уваги місцеві кнайпи, де смаки вбивали, а піднебіння брутально ґвалтували. Та вирішив не ділитися своїми спостереженнями.

— Тоді в чому справа? — запитав Теодор.

Інспектор Вільчур зробив невизначений жест рукою, який мав означати, що він намагається висловити те, що словами передати неможливо.

— Вам знайомий тип громадського діяча, який не терпить заперечень, бо сам завжди перебуває в стані війни?

Шацький кивнув.

— Оце саме він і є. Однаково, чи мав Будник рацію чи ні, він завжди всіх страшенно діставав. Я знав людей, які голосували так, як він хоче, щоб він лише дав їм спокій. Не морочив голову, не дзвонив ночами, не бігав по редакціях газет.

— Цього замало, — заперечив Шацький. — Усього замало. Діставучий громадський діяч, який при нагоді залагоджує свої дрібні справи; усе це не те. Йому не шини попроколювали, не вікна побили, не собаку застрелили. А жорстоко, небаченим чином зарізали дружину.

Соберай оцінювала покійну однозначно позитивно. Чудова, добра, позбавлена будь-яких вад, неймовірно щира, навіть якщо її чоловік у своїх хрестових походах і поводився занадто агресивно й викликав роздратування, то її всі любили. Вона допомагала, вона радила, вона залагоджувала справи. Ходяча доброта, втілення усіх чеснот. Пані прокурор Соберай виголосила абсолютно позбавлений об’єктивності пеан на її честь, а тоді розридалася. Шацькому зробилося незручно. Та попри все, її слова виглядали вірогідними. Тоді як із розповідями Вільчура була проблема. Щось тут було не так. Теодор ще не знав, що достеменно, але щось явно було не так.

— Ельжбета, Мати Янголів, так її називали, — заговорив знову Вільчур.

— Божевільна?

Вільчур заперечно похитав головою.

— Аж ніяк. Втілення доброти.