Розділ «Частина п’ята»

Рет різко обернувся до неї і враз посуворішав на обличчі.

— А що в тому поганого, коли маленька дівчинка сидить у батька на колінах, поки він розмовляє з друзями? Тобі здається, ніби це виглядає дурнувато, але насправді не так. Люди на багато років запам’ятають, що Гарні сиділа в мене на колінах у той час, як я допомагав усунути республіканців від влади. Люди запам’ятають це на багато років...— Обличчя його злагідніло, в очах з’явився насмішкуватий поблиск.— Ти знаєш, коли люди питають у неї, кого вона найдужче любить, то вона каже: «Татка й демкватів», а кого найдужче ненавидить, вона каже: «Притібаїв». Людям, дякувати Богові, такі речі западають у пам’ять.

Скарлет не стрималась і спалахнула:

— І ти, мабуть, кажеш їй, що я теж пристібайка!

— Татку! — почувся дитячий голосок, цим разом уже обурений, і Рет, усе ще сміючись, рушив до кімнати, де була донька.

У жовтні того року губернатор Буллек подав у відставку й утік з Джорджії. Зловживання суспільними фондами, марнотратство й корупція за час його врядування досягли таких масштабів, що адміністративна споруда завалювалася від власної своєї ваги. Навіть у партії губернатора стався розкол, таке велике було обурення громадськості. Демократи тепер мали більшість у законодавчих зборах штату, і це означало тільки одне. Довідавшись, що збори збираються провести розслідування його діяльності й боячись імпічменту[27], Буллек не став чекати. Без зайвих зволікань він нишком дав драла, подбавши, однак, щоб про його відставку оголосили тільки тоді, коли він уже буде в безпеці на Півночі.

Коли розійшлася звістка про відставку Буллека — за тиждень після його втечі,— Атланта завирувала від збудження та радості. Люди висипали на вулиці, чоловіки сміялись і врочисто тисли один одному руки, дами цілувалися й плакали. Повсюди влаштовували з цієї нагоди святкові прийоми, а пожежна команда тільки й знала гасити пожежі, які спалахували від багать, що їх розпалювали врадувані хлопчаки.

Це ж була майже перемога! Реконструкція вже майже відійшла в минуле! Правда, урядовець, який заступав губернатора, теж був республіканець, але незабаром у грудні мали відбутися вибори, щодо результатів яких ніхто не сумнівався. І коли прийшли вибори, губернатором Джорджії, попри шалений опір республіканців, став демократ.

І знову місто охопили радощі та збудження, тільки вже не такі, як тоді, коли Буллек накивав п’ятами. Радість була стриманіша й глибша, людські серця повнилися вдячністю, в церквах у присутності численних парафіян відбувалися відправи, на яких священнослужителі дякували Господові за визволення штату. До захоплення й радощів домішувалася й гордість — гордість, що Джорджія знов у руках джорджіанців, незважаючи на всі намагання вашингтонських урядовців, незважаючи на військо, на саквояжників, пристібаїв і місцевих республіканців.

Сім разів конгрес ухвалював суворі акти, щоб звести штат на рівень завойованої провінції, тричі армія скасовувала дію цивільних законів. Негри потрапили до законодавчих зборів, загребущі зайди чинили надужиття в штаті, приватні особи збагачувалися коштом суспільних фондів. Джорджія була змучена й безсила, принижена й розчавлена. Але тепер, перейшовши через це все, Джорджія завдяки зусиллям своїх громадян знову стала належати сама собі.

Однак не всі раділи, що республіканцям довелося втратити владу. Пристібаї, саквояжники й самі республіканці були приголомшені. Гелерти й Гандони, вочевидь загодя попереджені про відставку Буллека, не гаючись утекли з міста, пірнувши в небуття, з якого й виринули. Ті саквояжники та пристібаї, що залишилися, відчували розгубленість і переляк, вони збивалися у гурти, шукаючи підтримки один в одного й гадаючи, які з їхніх темних справ розкопає слідство. Зухвалість їхню тепер як рукою зняло. Вони снували ошелешені й спантеличені, пройняті страхом. А дами, які заходили до Скарлет, повторювали раз у раз.

— І хто б міг подумати, що так воно обернеться? Ми гадали — губернатор всесильний. Ми гадали він довіку буде при владі. Ми гадали...

Скарлет так само приголомшив поворот подій, дарма що Рет і перестерігав її, в якому напрямку вони розвиватимуться. Це не означає, що вона шкодувала з приводу відставки Буллека і повернення демократів. Хоч ніхто б у це не повірив, вона теж відчула похмуру радість, що врешті пануванню янкі настав край. Надто виразно вона пам’ятала, як тяжко їй доводилось боротися на початку Реконструкції, які страхи її доймали, що солдати й саквояжники конфіскують у неї гроші та майно. Пам’ятала, якою безпорадною була, як панічно переживала своє безсилля перед янкі та яка ненависть нуртувала в її душі до цих зайд, що накинули Півдневі такий жорстокий режим. І ця ненависть ніколи в ній не пригасала. А до переможців вона пристала, просто намагаючись по змозі краще скористатися ситуацією, намагаючись повністю убезпечити себе. Хоч і які вони були осоружні їй, вона почала спілкуватися з ними, відмежувавшись від давніх приятелів і від усього колишнього способу життя. І ось тепер влада переможців скінчилася. Вона поставила на довготривалість правління Буллека — і програла.

Оглядаючись, навколо себе у це Різдво 1871 року, найщасливіше для Джорджії за останні десять років, Скарлет відчувала якийсь неспокій. Вона не могла не бачити, що Рет, якого раніше всі в Атланті ненавиділи, тепер став одним з найпопулярніших городян, бо ж він смиренно зрікся республіканської єресі й віддав свій час, гроші, працю й розум в ім’я того, щоб Джорджія виборола назад свої права. Коли він проїжджав вулицями міста, всміхаючись і підносячи капелюха на знак вітання, з маленькою голубою грудочкою на ім’я Гарні, що сиділа перед ним у сідлі, всі усміхались йому у відповідь, охоче заходили з ним у розмову й розчулено поглядали на дівчинку. У той час як вона, Скарлет...

Розділ LIХ

Ні в кого не виникало сумніву, що Гарні Батлер надто вже свавільна і що з нею треба б суворіше, але вона була загальна улюблениця, і ніхто не важився виявити належну суворість. Уперше вона показала свою натуру в ті місяці, коли подорожувала з батьком. Коли вони були в Новому Орлеані й Чарлстоні, батько дозволяв їй сидіти вечорами, скільки схоче, і вона не раз засинала в нього на рухах у театрах, ресторанах і за картярським столом. Опісля вже ніяким богом не можна було вкласти її спати о тій самій порі, що й слухняну Еллу. Коли Гарні була з батьком у тій подорожі, він купував їй такі сукенки, які вона хотіла, і потім щоразу, коли Мамка намагалась одягти її в бавовняне платтячко з фартушком, вона збивала бучу, конче вимагаючи вбрання з голубої тафти із мереживним комірцем.

Здавалося, вже несила вкоськати дівчинку — до такої самоволі вона дійшла, поки жила поза домом, та й пізніше, коли Скарлет хворіла й перебувала в Тарі. В міру того як Гарні підростала, Скарлет силкувалася осмикувати її, щоб не була така затята й норовиста, але це мало що допомагало. Рет завжди ставав на боці дочки, хоч би які химерні були її бажання, а поведінка обурлива. Він підохочував Гарні до розмов і ставився до неї як до дорослої, поважно вислуховував доччині міркування, вдаючи, ніби керується ними. Завдяки цьому вона привчилася перебивати старших коли їй заманеться, суперечити батькові й критикувати його. А він тільки сміявся і не дозволяв Скарлет дати їй навіть легенького ляпанця.

«Якби воно не таке миле й славне дівча, її терпіти не можна було б,— зажурено думала Скарлет, усвідомлюючи, що в дочки не менша сила волі, ніж у неї самої.— Вона обожнює Рета, і він би міг, якби хотів, змусити її, щоб поводилася краще».

Але Рет не виявляв ніякого бажання впливати на її поведінку. Хоч би що Гарні робила — він усе вважав правильним, і нехай би їй забаглося навіть місяця з неба, він і його б дістав, якби зміг. Гордість батькова тим, яка вона вродлива, які в неї гарні кучерики та ямочки на щоках, які граційні її рухи,— була безмежна. Він захоплювався задерикуватістю Гарні, жвавістю, своєрідною манерою виказувати йому свою любов. Незважаючи на всю свавільність і розпещеність, вона була така мила дівчинка, що батькові просто не ставало серця приструнчити її. Він був для неї бог, осердя її маленького світу, і йому було занадто дороге це, тож аби не підупасти в її очах, він і не важився ризикувати своїми напученнями чи докорами.

Гарні трималася його, як тінь. Вона будила його раніше, ніж він звик вставати, сідала поряд нього за столом, їла навперемін з його тарілки й зі своєї, їздила разом з ним верхи і не дозволяла нікому, крім Рета, роздягати її і вкладати на маленькому ліжечку поруч з його ліжком.