Розділ «Частина п’ята»

Він подивився на неї хвильку, і очі його заіскрилися.

— Не без моєї, моя любове. Ешлі Вілкс і я — ось хто завинив у цьому.

— Ешлі... і ти?

— Атож, як не банально, але це правда — в політиці з ким тільки не злигаєшся! Ні Ешлі, ні мені не усміхалося лигатись один з одним, однак... Ешлі взагалі був проти ку-клукс-клану, бо він заперечує насильство будь-якого роду. А я ніколи в клан не вірив, вважаючи, що це цілковита дурість і зовсім не той спосіб, у який можна досягти наших цілей. Зберігати ку-клукс-клан — це певна гарантія того, що янкі сидітимуть у нас на шиї до судного дня. Отож ми вдвох, Ешлі і я, переконали гарячі голови, що, пильно приглядаючись до всього, дожидаючи свого часу й працюючи, ми доможемося більшого, аніж сновигаючи в нічних сорочках і спалюючи хрести.

— Ти хочеш сказати — вони послухалися твоєї поради, незважаючи на те, що ти...

— Що я був спекулянт? Пристібай? Спільник янкі? Але ти, місіс Батлер, забуваєш, що я нині добропорядний демократ, відданий до останньої краплі крові справі визволення нашого дорогого штату від загарбників! Моя порада була слушна, тож до неї і прислухались. Мої поради з інших політичних питань так само слушні. Ми ж маємо тепер демократичну більшість у законодавчих зборах, чи не так? А невдовзі, моя любове, кілька наших добрих приятелів-республіканців опиняться за гратами. Надто вже вони захланні останнім часом, надто вже відкрито гребуть.

— То ти докладеш рук, щоб їх посадили? Але ж вони твої приятелі! Вони ж і тебе взяли до компанії, коли випускали оті залізничні акції, і ти на цьому не одну тисячу заробив!

Рет нараз усміхнувся своїм давнім глузливим осміхом.

— О, я не маю на них серця за це. Однак тепер я на іншому боці, і якщо мені випаде нагода запроторити їх туди, де їм і місце, я нею скористаюся. А наскільки виграє від цього моя репутація! Мені досить добре відомі закулісні тонкощі деяких справ, і це матиме неабияке значення, коли законодавчі збори заглибляться в них... до чого з усією імовірністю і йдеться. Вони й губернатором поцікавляться, і якщо зможуть, то і його посадять. Ти краще перекажи своїм добрим приятелям Гелертам та Гандонам — нехай будуть напоготові чкурнути з міста, бо коли губернатор загримить до в’язниці, їм теж цього не минути.

Але Скарлет занадто довгий час бачила, як республіканці, підтримувані армією янкі, правлять Джорджією, тож і не могла взяти на віру мимохідь кинуті Ретові слова. Та й губернатор міцно тримався у кріслі — законодавчим зборам важко буде його навіть скинути, а не те що до в’язниці посадити.

— Це вже ти перегнув,— зауважила вона.

— А коли й не загребуть його, то принаймні не переоберуть. Наступного разу ми для різноманітності матимемо губернатором демократа.

— І ти й до цього, мабуть, матимеш причетність? — запитала вона з іронією.

— Матиму, моя крихітко. Я вже й зараз коло цього заходжуюсь. Оце ж тому так пізно й вертаюся вечорами. Щоб організувати ці вибори, я працюю тяжче, ніж коли орудував лопатою на золотій копальні. І я... хоч як це й прикро буде тобі почути, місіс Батлер, я вклав чималу суму на організацію виборів. Пам’ятаєш, як ти казала мені кілька років тому у Френковій крамниці, що нечесно з мого боку тримати при собі гроші Конфедерації? Так от нарешті я визнав, що ти мала рацію, і гроші Конфедерації пішли на те, щоб повернути конфедератів до влади.

— Ти кидаєш гроші в пацючу нору!

— Що?! Ти називаєш демократичну партію пацючою норою? — Очі його насмішкувато блимнули, а потім знову зробилися спокійні й безвиразні.— Мене абсолютно не цікавить, хто переможе на виборах. Мене цікавить інше: щоб кожен знав, що я працював задля демократів і допомагав їм грішми. Люди цього не забудуть, і за скількись років це стане в пригоді Гарні.

— Я вже трохи боялася, слухаючи твої доброчестиві балачки, що ти змінився душею, але бачу — ти так само нещирий до демократів, як і до всіх інших.

— Ні, душею я анітрохи не змінився. Тільки шкуру поміняв. Може, й можна зафарбувати плями леопардові, та він однаково залишиться леопардом.

Гарні, прокинувшись від голосів на сходах, сонно, але й владно гукнула: «Татку!», і Рет одразу ж рушив повз Скарлет до дитячої кімнати.

— Рете, хвилиночку. Я ще одне хочу тобі сказати. Облиш тягати Гарні на ці вечірні політичні сходини. Це не зовсім добре. Тільки подумати — маленьку дівчинку брати в такі місця! Та ти й сам при цьому виглядаєш дурнувато. Я й гадки не мала, що ти тягаєш її з собою, якби про це не згадав дядечко Генрі — він думав, що я знаю, і...