Розділ «Частина четверта»

Звіяні вітром. Книга 2

— Так,— затято відповіла Скарлет, готова накинутись на стару, якщо та скаже бодай слово осуду.

— Можеш поцілувати мене,— раптом мовила бабця і всміхнулась якнайзичливіше.— Досі, Скарлет, ти не дуже мені подобалась. Ти завжди була твердим горішком, навіть у дитинстві, а мені не дуже до вподоби жінки тверді на вдачу, за винятком мене самої. Але я ціную твоє ставлення до життя. Ти не лементуєш, коли нема на щось ради, хоч у душі, може, і клекотиш. Ти береш перепони достоту як добра мисливська конячка.

Скарлет непевно всміхнулася й слухняно цмокнула підставлену їй зморшкувату щоку. Приємно було знов чути схвальні слова про себе, хоч вона й не зовсім розуміла, чим саме їх заслужила.

— Тут багато хто осуджуватиме тебе, що дозволяєш Сью вийти за білого злидаря, хоча до самого Вілла всі дуже прихильні. Вони скажуть, що він чудовий хлопець, і тут-таки докинуть: який жах, що одна з дівчат О’Гар мусить одружуватися з плебеєм. Але хай це тебе не бентежить.

— Мене ніколи не бентежить людський поговір.

— Я знаю.— У старечому голосі почулись ущипливі нотки.— Тож і добре, що тебе не бентежать чиїсь там балачки. Мабуть, це буде дуже вдалий шлюб. Звісно, Вілл довіку так і не позбудеться ознак свого походження й не виправить своєї вимови. І навіть розжившись на бозна-які гроші, ніколи не наведе в Тарі такого блиску й шику, як то зробив твій батько. Білі злидарі не вміють жити з блиском. Але в душі Вілл — порядна людина. Він нутром чує, як треба поводитись. Тільки той, хто має вроджену порядність, міг так влучно викласти наші вади, як це зробив він отам над могилою. Ніщо в світі не може нас поконати — це ми самі робимо, коли тужимо за тим, чого в нас уже більш ніколи не буде, коли надто багато живемо спогадами. Атож, з Віллом добре буде і Сьюлін, і Тарі.

— Так ви схвалюєте, що я дозволяю їй вийти за нього?

— Боже мій, ні! — Старечий голос звучав гірко й утомлено, але й енергійно.— Схвалювати, коли білі злидарі одружуються з представницями давніх родів? Х-хе! Чи можу я схвалити схрещення безпорідного коня з расовою кобилою? Воно то так, ці злидарі бувають добрі, й роботящі, й чесні, але...

— Але ж ви самі сказали, що цей шлюб буде дуже вдалий! — скрикнула ошелешена Скарлет.

— Просто я гадаю — Сьюлін пощастило, що вона виходить за Вілла... що вона взагалі виходить заміж, бо їй прикро треба чоловіка. А де вона іншого знайде? Та й де ви візьмете доброго управителя в Тару? Однак це не означає, що мені цей шлюб подобається більш, ніж тобі.

«Але мені він якраз подобається,— подумала Скарлет, силкуючись уловити, що має на увазі стара.— Я рада, що Вілл бере Сьюлін за дружину. Чого вона вважає, що я проти цього? Як на неї, то коли вона проти, я теж повинна бути проти».

Як завжди, Скарлет губилася і їй ставало трохи соромно, коли люди покликались на свої думки й мотиви, гадаючи, ніби вона їх цілком поділяє.

Бабця тим часом, обмахуючи себе пальмовим листком, провадила далі:

— Я не схвалюю цього шлюбу так само, як і ти, однак я практично підходжу до справи, як і ти. І коли стається щось неприємне, на що нема ради, то я не бачу ніякого сенсу в тому, щоб гвалтувати й копати землю ногами. У житті бувають усілякі перепади, і нічого тут збивати бучу. Я знаю це, бо і в моєму роду, і в роду мого старого таких перепадів було багатенько, аж занадто. І якщо є у нас життєве гасло, то воно таке: «Дарма крику не зчиняй — усміхнись і свого часу дожидай». Під цим гаслом ми пережили чимало знегод, всміхаючись і дожидаючи свого часу, тож ми справжні знавці, коли йдеться про виживання. Довелося ними стати. Ми завжди ставили не на того коня. Втікали з Франції з гугенотами, з Англії — з кавалерами[12], з Шотландії — з Красунем принцом Чарлі[13], з Гаїті — коли там повстали негри, а тепер ось і янкі дали нам чосу. Та щоразу минало кілька років, і ми знову спиналися на ноги. І знаєш чому?

Вона схилила голову набік, і Скарлет подумала, що стара зараз страшенно схожа на старезного мудрого папугу.

— Ні, певно, що не знаю,— чемно відповіла Скарлет. Але в глибині душі їй було смертельно нудно, як і того дня, коли стара поринула у спогади про бунт індіанців над Струмком.

— А ось чому. Ми схиляємось перед неминучим. Тільки не як пшениця, а як гречка! Коли настає буря, достигла пшениця лягає під вітром, бо в неї сухе колосся, неспроможне хилитись. А достигла гречка має сік у стеблах, І вона тільки клониться. Коли ж вітер ущухає, вона випростується і стає майже така сама пряма й сильна, як перше була. Тож і ми з такого племені, що вміє схилитись, коли конче треба. На міцному вітрі ми робилися дуже гнучкі, бо знали, що ця гнучкість виправдовує себе. Коли настає скрута, ми схиляємось перед неминучим без ніяких нарікань, і працюємо, і всміхаємось, і дожидаємо свого часу. І заграємо з тими, хто нижче за нас, і беремо від них усе, що можемо взяти. А знову вбившись у колодочки, даємо копняка тим, по чиїх хребтах видерлися нагору. В цьому, дитя моє, полягає секрет виживання.— І помовчавши трохи, додала: — Я звіряю його тобі.

Стара леді гмукнула, неначе втішена власними словами, хоч і які вони були їдкі. Вона дивилась так, немов сподівалася на відгук Скарлет, але та не дуже добрала сенсу в словах старої і не могла придумати, що б таке сказати.

— Ні, любонько,— вела далі Стара Господиня,— наша порода така, що її можна пригнути, а вона знов і знов випростається. Тільки з наших сусідів мало хто такий. Глянь на Кетлін Калверт. Ти ж бачиш, до чого вона докотилася. Біла злидота! Ще нижче впала, ніж її чоловік. Глянь на родину Макре. Притиснуті до землі, безпорадні, не знають, на яку ступити, за що взятися. І навіть не намагаються щось робити. Водно тільки скімлять, які були колись добрі часи. Або глянь на... та майже на будь-кого в цій окрузі, за винятком моїх Алекса й Селлі, тебе й Джіма Тарлтона з його дівчатами та ще декого. Решта вся пішла на дно, бо в них нема життєвої снаги, нема духу, щоб знову зіп’ястися на ноги. Вони трималися на плаву, поки були гроші й чорнюки, а як не стало ні грошей, ні чорнюків, вони вже в другому поколінні перейдуть на злидарів.

— Ви забули про Вілксів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Звіяні вітром. Книга 2» автора Маргарет Мітчелл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина четверта“ на сторінці 81. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи