Розділ «Частина четверта»

— Атож, це татків годинник, Порку, і я дарую його тобі. Бери.

— Ой ні, мем! — Пройнятий жахом, Порк аж сахнувся назад.— Це годинник білого жентмена, та ще й місте’ Джералда. І як ви таке сказали, щоб віддать його мені, міс Скарлет? Цей годинник по праву має належати маленькому Вейдові Гемптону.

— Він належить тобі. Що такого Вейд Гемптон зробив для тата? Чи доглядав його, коли він був слабий і немічний? Чи купав його, й зодягав, і голив? Чи був при ньому, коли прийшли янкі? Чи ходив красти для нього? Не дурій, Порку. Коли хто й заслужив годинника, то це ти, і я знаю, що тато погодився б зі мною. Бери його.

Вона піднесла чорну долоню й втисла в неї годинника. Порк дивився на коштовну річ з побожним острахом, і поволі захоплення почало розпливатись по його обличчю.

— Це справді мені, міс Скарлет?

— Авжеж тобі.

— Що ж, м-м... дякую, мем.

— А ти не хочеш, щоб я взяла його до Атланти й там віддала граверові?

— А що цей грабер значить? — У голосі Порка з’явилася підозра.

— Це значить такий чоловік, що напише на задній покришці що-небудь таке... ну, скажімо: «Доброму й вірному служникові Порку від родини О’Гар».

— Ні, м-м... дякую, мем... Не тра мені цього грабера.— Порк відступив на крок, міцно затиснувши в руці годинника.

Легенька усмішка заграла у Скарлет на обличчі.

— Що таке, Порку? Ти не довіряєш мені, що я привезу його назад?

— Ні, мем, я довіряю... але ж, знаєте, мем, ви можете й передумати.

— Я не передумаю.

— Ну, мем, ви можете продати його. Це ж, мабуть, які гроші можна взяти.

— Ти що, гадаєш, я можу продати татків годинник?

— А чого ж, мем... коли вам тра буде грошей.

— Тебе годилося б відшмагати за такі слова, Порку. Щось мені вже здається, що краще забрати годинника назад.

— Ні, мем, ви цього не зробите! — Вперше за ввесь день усміх проблиснув на його згорьованому виду.— Я знаю-бо вас... Але тут таке ще, міс Скарлет...