Розділ «Частина четверта»

— Отже, в Тарі все гаразд, це правда? І ви так багато грошей дістали за бавовну, що можете тепер роз’їжджати по гостинах. А що ви робили цими своїми руками — чи не землю орали?

Скарлет пробувала випручати руки, але Рет тримав їх міцно, і тільки водив великими пальцями по її мозолях.

— Це не руки дами,— мовив він і кинув їх їй на коліна.

— Та годі вам! — вигукнула вона, відчувши раптом полегкість, що вже не мусить прикидатись.— Яке кому діло, що я роблю своїми руками?

«Ну й дурепа я,— подумала вона, люта на саму себе.— Треба було позичити чи й украсти тітчині рукавички. Але ж я не подумала, що у мене аж такі руки. Звичайно, він не міг не помітити. А це ще я роззлостилася й зовсім усе зіпсувала. І треба ж було в ту хвилину, коли він ось-ось зробив би мені пропозицію!»

— До ваших рук мені, звісно, нема ніякого діла,— холодно зауважив Рет, з байдужим виглядом відхиляючись на стільці; обличчя його було непроникне.

Тепер не піде з ним легко. Що ж, доведеться їй прикинутись овечкою, хоч і як це неприємно,— іншої ради нема, коли вона не хоче примиритися з поразкою. Може, хіба підлеститись до нього...

— Так брутально відкинути мої бідолашні руки! А все тільки тому, що я минулого тижня поїхала верхи прогулятися, не взявши рукавичок, і понатирала собі долоні.

— Яке в чорта прогулятися! — сказав він усе таким самим рівним голосом.— Ви працювали цими своїми руками, як послідущий чорнюк. Що, може, не так? Тільки чому ви брехали мені про Тару, ніби там усе у вас гаразд?

— Але ж, Рете...

— Спробуймо-но разом дошукатися правди. Яка справжня мета ваших відвідин? Через ваше кокетство я був уже ледь не повірив, що я вам таки не зовсім байдужий і що ви переживаєте за мене.

— А я й переживаю! Справді-бо...

— Оце вже ні. Про вас, то хай би мене повісили й на найвищій шибениці. Це видно на вашому обличчі так само виразно, як сліди тяжкої праці на ваших руках. Вам щось потрібно від мене, і то дуже прикро, коли ви влаштували переді мною справжню комедію. Чом ви так прямо не сказали мені про свою потребу? Тоді ви мали б куди більший шанс на успіх, бо коли я й ціную якусь чесноту в жінках, то це щирість. Але ні, ви прийшли сюди, дзенькаючи сережками та копилячи губки й кривляючись, наче хвойда, що заманює клієнта.

Він не підвищив голосу, промовляючи останні слова, і не вирізнив їх якось інакше, але для Скарлет вони прозвучали як відляск батога, і в розпачі вона побачила, як розвіюються до решти її надії на одруження. Коли б Рет вибухнув гнівом, коли б у ньому заграло ображене самолюбство, коли б він висварився на неї, як то буває з іншими чоловіками, вона б його уговкала. Але оця крижана стриманість його тону лякала її, і вона зовсім розгубилася, не знаючи, на яку ступити. І хоч він сидів під арештом, а в сусідній кімнаті були вартові-янкі, вона раптом усвідомила, що з нього занадто небезпечний супротивник, аби гратися з ним в ошуканство.

— Гадаю, це мене пам’ять підвела. Мені не слід було б забувати, що ви — моєї натури і ніколи нічого не робите без корисливих мотивів. Отож подумаймо. Що ви ховаєте в рукаві, місіс Гамільтон? Я не припускаю думки, щоб ви були такі наївні й сподівалися, що я зроблю вам пропозицію.

Вона зашарілась, але промовчала.

— Я ж вам не раз казав: я не з тих, які схильні до одруження. Невже ви могли забути ці мої слова?

Оскільки Скарлет не відповідала, він повторив своє запитання, раптом втрачаючи самовладання:

— То не забули? Відповідайте!

— Ні, не забула,— покірно відказала вона.