Розділ «Частина четверта»

У Скарлет промайнула думка: як добре, що Рет останні місяці пробув за кордоном і тільки недавно повернувся до Атланти! Інакше б він нізащо не бовкнув такої сміховини. В уяві її постала низка тамтешніх залицяльників: обдерті й дратливі Фонтейни, прибиті злиднями брати Манро, кавалери з Джонсборо й Фейєтвілла, які тільки й знають ходити за плугом, ставити огорожі та лікувати хвору стару худобу,— та вони взагалі забули, що на світі існують бали чи фліртування задля розваги! Але вона відігнала від себе ці згадки й пирхнула збентеженим смішком, наче підтверджуючи слушність його слів.

— Та що ви! — скромно озвалась вона.

— Нема у вас серця, Скарлет, хоча, може, якраз у цьому й полягає найголовніший ваш чар.— Він усміхнувся, як давніше бувало, кутиками уст, але вона розуміла, що це він каже їй комплімент.— Ви ж, звичайно, знаєте, що у вас чарів більше, ніж мало б дозволятися законом. Навіть я відчуваю їх, хоч і який грубошкірий. Я не раз запитував себе, чим саме ви змушуєте не забувати вас, я ж бо знав багатьох жінок і гарніших, ніж ви, і, безперечно, розумніших та й, боюся, морально вищих і добріших. Але от згадував я завжди — тільки вас. Провівши кілька місяців після капітуляції у Франції та Англії, далеко від вас і нічого не чуючи про ваше життя й тішачись товариством стількох чарівних жінок,— я часто згадував саме вас і все думав, як тут ви поживаєте.

На мить Скарлет пройняло обурення, що він вважає якихось інших жінок гарнішими, розумнішими й добрішими за неї, але цей миттєвий спалах відразу й погас: адже в пам’яті у нього зберігалась таки вона з її принадами! Він її усе ж не забував! А це якраз полегшувало справу. Та й поводився він гелер дуже мило, майже так, як і годиться джентльменові за подібних обставин. Тепер усе, що їй треба,— це перевести розмову на нього й натякнути, що вона теж його не забувала, й тоді...

Вона лагідно стисла йому плече, і на щоках у неї знов заграли ямочки.

— Ой Рете, ну як вам не сором брати на посміх таке бідне провінційне дівча, як я! Нізащо я не повірю, що ви хоч раз згадали про мене після тієї ночі. І не запевняйте мене, бо цього не могло бути, коли навколо вас снувало повно французьких і англійських красунь. Але я не для того сюди прийшла, щоб вислуховувати ваші вигадки про мене. Я прийшла... прийшла... через те...

— Через що ж?

— Ой Рете, я так переживаю за вас, так боюся! Коли вас випустять з цього жахливого місця?

Він швидко накрив рукою її долоню і притис до свого плеча.

— Ваше переживання робить вам честь. А коли мене випустять — це важко сказати. Мабуть, тоді, коли закинуть зашморга на шию.

— Зашморга?

— Атож. Я сподіваюся, що виберуся звідси з мотузкою на шиї.

— Невже вас і справді повісять?

— Повісять — якщо знайдуть достатньо доказів проти мене.

— Ой Рете! — скрикнула Скарлет, прикладаючи руку до серця.

— Ви шкодуватимете за мною? Якщо ви належним чином пошкодуєте мене, я згадаю вас у своєму заповіті.

Його темні очі відверто насміхалися з неї, а рука стисла їй долоню.

Заповіт! Вона хутко опустила очі, боячись виказати себе, але все-таки трохи забарилася з цим, бо в його погляді раптом зблиснуло зацікавлення.

— На думку янкі, у мене має бути непоганий заповіт. Виглядає на те, що моє фінансове становище дуже їх цікавить. День у день мене викликає щораз інша слідча група й ставить усілякі безглузді запитання. Ходять нібито чутки, що я загріб міфічне золото Конфедерації.

— А насправді хіба ні?