Розділ «Частина четверта»

— У пожежні?

Тітонька Туп зайшлася сміхом.

— А так, у пожежні. Янкі перетворили її на військову в’язницю. Вони розмістилися в бараках навколо майдану, де міська управа, а пожежня трохи далі за майданом, на бічній вулиці, отож там і сидить капітан Батлер. А ще Скарлет, учора я почула прекумедну історію про нього. Забула, від кого саме. Ви ж знаєте, який він завжди був чистій — справжній тобі денді! — так ото посадили його в пожежню і не дають йому змоги скупатися, а він день у день вимагає лазні, і вони врешті вивели його з камери на майдан і показують таке довге корито, якого коні п’ють воду й де увесь полк щойно мився у тій самій воді. І кажуть йому — ось, будь ласка, купайся, а він їм: «Ні, я волію свій питомий південський леп, ніж цей янківський»,— і...

Скарлет слухала, як стара самозабутньо вела свою річ далі й далі, але слів уже не чула. Мозок її заполонили дві думки: що Рет має більше грошей, ніж навіть вона сподівалася, і що він у в’язниці. Те, що його заарештували і, можливо, повісять, трохи змінювало ситуацію, однак тільки на краще. Скарлет не дуже переймалася тим, що його можуть повісити. Її всю поглинав власний клопіт, власна грошова скрута, і їй було не до того, щоб морочити голову долею Рета. Та й вона була майже згодна з доктором Мідом, що шибениця — завелика честь для нього. Будь-який чоловік, коли він покинув жінку серед ночі на розпутті між двома супротивними арміями, бо йому, бач, припекло битися за вже програну справу, заслуговує на шибеницю... Але ось коли б їй вдалося одружити Рета на собі, поки він у тюрмі, тоді всі ті мільйони після його страти дісталися б їй, і тільки їй. А якби шлюб не вигорів, може, вона стягне з нього позичку, пообіцявши одружитися з ним коли його звільнять, або пообіцявши... та будь-що можна пообіцяти! Якби ж його повісили, то їй взагалі не довелося б ні за що розраховуватись.

Якусь часину в її розпаленій уяві снувалися думки про те, як вона стане вдовою завдяки доречному втручанню уряду янкі. Мільйони золотом! Вона тоді зможе відремонтувати будинок у Тарі, найняти робочі руки й на багатьох милях землі виростити бавовник. І накупить гарних суконь і їстиме все, що захоче, і подбає про Сьюлін та Керрін. І у Вейда буде найдобірніша їжа, і щічки його заокругляться, і він матиме теплу одежу, і гувернантку, а згодом піде до університету... і не ростиме босяцюрою та неуком як білий злидень. І тата доглядатиме путній лікар, а щодо Ешлі... о чого вона тільки не зробить задля Ешлі!

Тітонька Дріботуп раптом урвала свій монолог і занепокоєно спитала:

— Чого тобі, Мамко?

І Скарлет, пробудившись із своїх марень, побачила у дверях Мамку — руки згорнуті під фартухом, в очах гострий пронизуватий погляд. Скарлет подумала: а чи довго вона стоїть так? і чи багато вона почула й побачила? Мабуть, таки все, як свідчив поблиск в її очах.

— Міс Скарлет, либонь, втомилася. Я гадаю, краще їй лягти.

— Я й справді втомлена,— мовила Скарлет, зводячись на ноги й дивлячись на Мамку безпорадно, як мала дитина.— Та й до того наче застудилася. Ви не розсердитесь, тітонько Туп, коли я завтра вдень полежу в ліжку й не піду з вами по гостях? Я ж можу сходити в гості і в інший час, а мені так хочеться побувати завтра ввечері на весіллі у Фенні. Але якщо я не вигріюсь у постелі, горло у мене ще дужче розболиться. А полежавши день, я й оклигаю.

На обличчі в Мамки з’явилася деяка стурбованість, коли вона помацала руки Скарлет і приглянулась до неї ближче. Скарлет мала таки хворобливий вигляд. Збудження від її думок раптово вляглося, лице зробилося бліде, тіло затремтіло дрібним дрожем.

— Ручки у вас, ласочко, мов крижинки. Лягайте-но в постіль, а я запарю вам чаю з сасафрасу й принесу гарячу цеглинку, аби ви пропітніли.

— Яка ж бо я нетямуща! — скрикнула пухкенька стара леді, схопившись із крісла й погладжуючи Скарлет по плечах.— Торохкочу й торохкочу, а про вас і не подумала. Любонько, лишайтеся завтра цілий день у постелі й спочивайте собі, ми якраз і набалакаємося досхочу... Хоча ні, дорогенька, ні! Я не зможу посидіти з вами! Я ж обіцяла завтра побути в місіс Боннел. У неї грип, і в її куховарки також. Це дуже доречно, що ти приїхала, Мамко,— я страшенно рада. Вранці підеш зі мною й допоможеш мені.

Мамка стала підганяти Скарлет, аби швидше йшла нагору, стурбовано бурмочучи про холодні руки й благенькі черевички, а та, вдаючи святу покору, тішилась у душі, що все начебто владналось, як вона хотіла. Аби тільки пощастило приспати Мамчину пильність і спровадити її вранці з дому, то було б чудово. Вона тоді вибралася б до янківської в’язниці побачитися з Ретом. Коли вони підіймалися сходами, зоддалеки почувся гуркіт грому, і Скарлет, зупинившись на такій знайомій їй площадинці між поверхами, подумала, що це схоже на гарматний гук під час облоги. Вона аж здригнулася. Мабуть, громовиця вже довіку нагадуватиме їй канонаду й війну.

Розділ XXXIV

Наступного ранку вже більш-менш випогодилося, хоча сонце часом і застували темні хмари, прудко гнані вітром, що завивав круг будинку й примушував бряжчати віконні рами. Скарлет швиденько прочитала молитву, дякуючи Богові, що передощило, бо звечора довго не могла заснути через зливу, яка означала б руїну для її оксамитової сукні та новенького капелюшка. Тепер, побачивши сонце між хмарами, вона підбадьорилася. Їй насилу вдалося вилежати в ліжку, вдаючи з себе болящу та застуджену, поки тітонька Туп, Мамка й дядько Пітер вибиралися з дому до місіс Боннел. Коли нарешті стукнула хвіртка в огорожі й Скарлет залишилася вдома одна з куховаркою, що виспівувала на кухні, вона ту ж мить скочила з ліжка і зняла з гачків у шафі своє нове одіння.

Сон прогнав її втому й додав сили, а тверда рішучість у душі спонукала бути мужньою. Вже сама можливість словесної дуелі з чоловіком, з будь-яким чоловіком, викликала в ній завзяття, а усвідомлення того, що По кількох місяцях незліченних розчарувань вона врешті постане перед цілком конкретним супротивником, якого може своїми власними зусиллями скинути з коня, приємно збуджувало.

Вбиратися самій, без допомоги Мамки, було важкувато, але кінець кінцем Скарлет з цим упоралась і, одягнувши капелюшка з хвацьким пір’ям, вбігла до тітоньчиної кімнати подивитись на себе у велике дзеркало. Вигляд у неї був премилий. Півняче пір’я надавало їй певної зухвалості, а очі на тлі тьмяно-зеленого оксамиту капелюшка яскріли, немов справжній смарагд. Та й сукня була незрівнянна, така розкішна й ошатна, але при тім і вишукана. Як це чудово — знову вдягти красиву сукню! І так приємно було бачити себе гарненькою і звабливою, що Скарлет аж нахилилася до дзеркала й цмокнула власне відображення, зараз же й засміявшись зі своєї витівки. Вона накинула на плечі кашемірову шаль Еллен, але вибляклі барви цієї тканини не пасували до зеленої, як мох, сукні й робили Скарлет якоюсь наче трохи обшарпаною. Відкривши тітоньчину шафу, вона дістала й одягла чорну осінню пелеринку з тонкого сукна, що її тітонька Туп носила тільки у святкові дні. На вуха Скарлет почепила привезені з Тари сережки з діамантами і, стріпнувши головою, приглянулась, яке враження вони справляють. Сережки мило так дзенькнули, і Скарлет вирішила, що треба буде в присутності Рета час під часу підкидати голову. Поколихування сережок завжди приваблює чоловіків і надає дівчині жвавішого вигляду.

Прикро, що в тітоньки була тільки одна пара рукавичок, які вона натягла на свої пухкенькі ручки! Без рукавичок жодна жінка не може почуватися дамою, а Скарлет взагалі їх не мала, відколи виїхала з Атланти. А за довгі місяці тяжкої роботи в Тарі її долоні так загрубли, що втратили будь-яку принадність. Але на це нема ради. Вона візьме тітоньчину котикову муфту й сховає руки в неї. З цією маленькою муфтою вона виглядатиме навіть елегантніше. Ніхто, дивлячись тепер на Скарлет, не запідозрить, що за плечима у неї злидні та нужда.

Дуже важливо, щоб Рет нічого такого не запідозрив. Він повинен думати, що саме ніжні почуття, а не щось інше, привели її до нього.