Розділ «Частина четверта»

Скарлет пропустила повз вуха це нетактовне свідчення і вправно спрямовувала Туп на розповідь то про одного знайомого, то про іншого, хоч самій кортіло якнайшвидше дізнатися, як там Рет. Спитати прямо про нього, і зразу після приїзду, аж ніяк не годилося. Це могло б скерувати думки старої леді у зовсім небажаному напрямку. Туп ще матиме час розвинути свої підозри, якщо Рет не погодиться на одруження.

А тітонька й далі собі жваво стрекотіла, мов дитина, рада, що знайшлася слухачка. Справи в Атланті зовсім кепські, казала вона, і все через сваволю республіканців. Кінця-краю цьому не видно, а найгірше те, що вони задурманюють бідних чорнюків.

— Люба моя, таж вони хочуть дати чорнюкам право голосу! Чи ви чули коли-небудь більшу дурість? Хоча я не знаю, але як оце подумаю, то дядько Пітер куди більш тямущий і вихованіший за будь-якого республіканця, і якраз через добрі манери він і не погодиться голосувати. Але от іншим чорнюкам то й затуркали цим голови. І декотрі з них такої зухвалості набрались! Смерком стало небезпечно з’являтись на вулиці, бо навіть серед білого дня можуть зіпхнути даму з хідника просто в болото. А коли хто з джентльменів спробує запротестувати, його під арешт і... Ой голубонько, а чи сказала я вам, що капітан Батлер сидить у в’язниці?

— Рет Батлер?

Хоч як ця новина вразила Скарлет, усе-таки вона зраділа, що тітонька Туп позбавила її потреби самій переводити мову на Рета.

— Авжеж він! — Від збудження щоки у Туп зарожевіли, і вона аж випросталась у кріслі.— Саме зараз він сидить у в’язниці за те, що вбив негра, і його, можливо, навіть повісять! Уявляєте — капітан Батлер на шибениці!

На хвильку Скарлет забило дух, і вона мовчки втупилась у повнотілу стару леді, яка страшенно тішилась що її повідомлення справило таке враження.

— Поки що це не доведено, але хтось убив чорнюка який чіплявся до білої жінки. Янкі дуже лютують, бо останнім часом уже чимало таких нахаб негрів убито. Вони не можуть нічого довести у справі капітана Батлера, але хочуть на його прикладі провчити інших, так гадає доктор Мід. І ще він каже, що як відправлять його на шибеницю, то це вперше янкі вчинять по правді, хоч я вже тут не знаю... І подумайте лишень — рівно тиждень тому капітан Батлер був у мене в домі, подарував пресмачнющу куріпку і ще розпитував про вас і сказав, що потерпає, чи не образились ви на нього тоді під час облоги, і що ви, може довіку йому не пробачите.

— А чи довго ще він сидітиме у в’язниці?

— Ніхто не знає. Мабуть, аж поки його повісять, хоча, може, вони так і не зможуть довести, що то він. Правда, янкі це не дуже й обходить, винен він чи не винен, їм аби лише когось повісити. Вони страшенно стривожені,— Туп таємниче притишила голос,— через цей ку-клукс-клан. А у вас в окрузі є ку-клукс-клан? Я певна, що є, просто Ешлі не каже вам, дівчатам. Ті, хто туди входить, начебто не мають права про це розповідати. Вони роз’їжджають верхи цілу ніч, прибрані за привидів, і заявляються до зайд-саквояжників, які награбували грошей, та до негрів, які вже дуже розбестились. Часом вони лише налякають їх і порадять забиратися геть з Атланти, а як ті не послухають, то й відшмагають і,— далі Туп мовила пошепки,— навіть і вб’ють, а трупа кинуть на видноті й папірця пришпилять від ку-клукс-клану... Отож янкі дуже люті на них і хочуть бодай на комусь відігратися... Але Г’ю Елсінг казав мені, що навряд чи капітана Батлера повісять, бо янкі гадають, ніби він знає, де гроші сховано, тільки мовчить про це. Тож вони хочуть присилувати його, щоб заговорив.

— Гроші?

— А ви не чули? Невже я вам не писала? Голубонько, та ви просто закопали себе у цій Тарі! Все місто аж гулом гуло, коли капітан Батлер повернувся сюди з породистим конем, з каретою, маючи повні кишені доларів, тоді як усі ми не знали, за що шматок хліба купити. Всі страшенно обурилися: цей спекулянт, що повсякчас клепав усяку гидоту на Конфедерацію, має тепер стільки грошей, а от ми поробилися злидарями. І кожному кортіло дізнатись, як це він примудрився врятувати свої гроші, тільки ні в кого не стало духу спитати його, я одна зважилася й спитала, а він засміявся й сказав: «Запевняю вас, що не праведним шляхом». Ви ж знаєте, як важко видобути з нього щось певне.

— Та він же розбагатів під час блокади...

— Звичайно, любонько, почасти його гроші саме з цього джерела. Але це тільки мала часточка теперішніх його статків. Усі, в тім числі і янкі, вважають, що він десь приховав мільйони доларів золотом з грошей конфедератського уряду.

— Мільйони... і золотом?

— Атож, любонько, бо де ж поділося золото нашої Конфедерації? Хтось-таки його загріб, і чом би капітан Батлер не міг бути одним з таких загрібачів? Янкі припускали, що золото забрав із собою президент Девіс, виїжджаючи з Річмонда, та коли схопили бідолаху, при ньому й цента не знайшли. Після того як війна скінчилася, державна скарбниця виявилась порожня, тож усі гадають, що це хтось із блокадників перехопив золото, а тепер сидить і ні пари з уст.

— Мільйони, і золотом! Але як же...

— А хіба капітан Батлер не перевозив тисячі пак бавовни до Англії та Нассау, щоб продавати там з доручення уряду Конфедерації? — тріумфально спитала Туп.— Не тільки власну бавовну, а й урядову? А ви ж знаєте, по якій ціні йшла бавовна в Англії у роки війни. Яку заправиш, за таку й продаси. Він був уповноважений діяти в імені нашого уряду, вважалося, що він спродує бавовну й за гроші купує для нас зброю. Ну, а коли кільце блокади замкнулося і вже ніяк було доставляти зброю, то він же й одної сотої виручених за бавовну грошей не встиг витратити, і там в англійських банках осіли цілі мільйони доларів, що їх вклали капітан Батлер та інші блокадні спекулянти на той час, поки ослабне блокада. І вкладали вони ці гроші, безперечно, не на рахунок Конфедерації. Вони вкладали їх на свої власні рахунки, і ці гроші й досі там... Після капітуляції усі тільки й говорять про це і осуджують блокадних спекулянтів немилосердно, а коли янкі посадили капітана Батлера за вбивство чорнюка, до них, певно, дійшли ці чутки, й вони напосіли на нього, щоб сказав, де гроші. Розумієте, усі кошти Конфедерації належать тепер янкі,— тобто вони так вважають. Але капітан Батлер затявся, ніби нічого про це не знає... Доктор Мід каже, що їм однаково треба його повісити, хоч це й завелика честь для такого злодіяки й здирника... Дорогенька, але ж у вас і вигляд! Вам недобре? Це все я своїм базіканням, ге ж? Він один час був ваш кавалер, я знаю, але мені здавалося, ви давно його відшили. Щодо мене особисто, то я ніколи не була в захопленні від нього, він такий пройдисвіт...

— Ніякий він мені не приятель,— зробивши над собою зусилля, промовила Скарлет.— Я з ним посварилася під час облоги, коли ви виїхали до Мейкона. А де... де ж він сидить?

— У пожежні біля центрального майдану.