Розділ «Частина третя»

— Отже, мені пощастило,— стиха зауважив Рет,— застати вас саму.

Щось у голосі його було таке, від чого серце її солодко стрепенулося і обличчя густо почервоніло. Вона стільки разів чула такі нотки в чоловічих голосах, тим-то знала, що після цього звичайно освідчуються в коханні. Ото була б утіха! Хай тільки Рет заговорить про своє почуття, тоді вона так напосяде на нього, що він поплатиться за всі ці три роки, коли без кінця шпигав її глузуванням. Вона вже його попомучить, щоб винагородити себе! Особливо за те нестерпне приниження, коли вона при ньому дала Ешлі ляпаса. А потім заявить погідним тоном, що може бути йому тільки сестрою, не більше, і вийде над ним переможницею. Передчуваючи близьку насолоду, вона аж засміялася від збудження.

— Не хихочіть,— сказав Рет і, взявши її руку, обернув долонею вгору й поцілував. Від доторку його теплих уст якась вітальна сила сколихнулася в ній, щемкий трепет пробіг тілом. Губи його перебралися до її зап’ястка — вона знала, що він відчуває, як прискорено б’ється у неї пульс, і спробувала вивільнити руку. Це ніяк не відповідало її інтересам — оцей зрадницький приплив почуття, що викликав у ній бажання занурити руки в його волосся, доторкнутись до його уст своїми устами.

Вона ж зовсім не закохана в нього! — у збентеженні подумалось їй.— Вона кохає Ешлі! Але чому так тремтять її руки, так холоне під серцем?

Він тихенько засміявся.

— Не висмикуйте руку! Я нічого лихого не зроблю вам!

— Не зробите? А я й не боюся вас, Рете Батлер, як не боюся і жодного іншого чоловіка на світі! — скрикнула вона, зла на те, що виказує себе тремтінням не тільки рук, а й голосу.

— Ваша самовпевненість гідна подиву, але не кричіть так голосно. Вас може почути місіс Вілкс. І заспокойтеся, будь ласка.— Він ніби аж тішився її збудженістю.— А правда, я вам подобаюся, Скарлет?

Це вже було ближче до того, на що вона сподівалася.

— Ну, іноді,— відповіла вона обережно.— Коли ви не поводитесь, як поганець.

Він знову засміявся і притис її долоню до своєї твердої щоки.

— А мені здається, я саме тому й подобаюсь вам, що я поганець. Вам у вашому тепличному житті так мало траплялося щирих поганців, що саме ця моя риса й причаровує вас.

Вона не сподівалася такого повороту розмови, отож знову спробувала, хоч так само безуспішно, висмикнути Руку.

— І зовсім ні! Мені подобаються добропорядні чоловіки, на джентльменство яких завжди можна покластись.

— Ви хочете сказати: на податливість яких ви завжди можете розраховувати. Що, властиво, одне й те саме. Але не має значення.

Він знов поцілував її долоню, і знов за шкурою в неї пробіг приємний дрож.

— Я таки подобаюся вам. А чи змогли б ви, Скарлет, коли-небудь покохати мене?

«Ох! — з тріумфом подумала вона.— Нарешті я його поплутала!»

І відповіла йому з награною холодністю:

— Ясно, що ні. Принаймні... поки ви не виправите своїх манер.