Розділ «Частина друга»

— Та швидше, Меллі! — задихаючись від нетерплячки, Скарлет не в силі була себе стримати, коли побачила, що у зовиці трясуться руки і вона й рядка не може прочитати.

— Візьми ти,— прошепотіла Меллі, і Скарлет вихопила аркушик у неї з рук. Літера «В». Де тут на «В»? Ага, ось де, тільки тут розмазано фарбу.

— «Вайт»,— прочитала вона, і голос її зірвався.— «Вілкенс... Війн... Зебулон...» Ой, Меллі, його тут нема! Його нема в списку! Ой, ради Бога, тітонько! Меллі, подай їй сіль! Підтримай її, Меллі!

Меллі, в сльозах від щастя, підхопила міс Туп, що закинула голову назад, і підсунула нюхальну сіль їй під ніс. Скарлет підпирала пухкеньку стару панну з другого боку, а серце її співало від радості. Ешлі живий! Його навіть не поранено. Який милостивий Бог, що зберіг йому життя! Який...

Раптом вона почула тихий зойк і, обернувшись, побачила, як Фенні Елсінг схилилася головою матері на груди, а папірець випав у неї з руки, і як у місіс Елсінг тремтіли тонкі губи, коли вона пригортала до себе дочку й неголосно наказувала кучерові: «Додому. Швидко». Скарлет кинула блискавичний погляд на список. Г’ю Елсінга там не було. Отже, Фенні мала кавалера, і це він загинув. Натовп співчутливо розступився перед коляскою Елсінгів, услід за якою рушив маленький плетений візок сестер Маклюр. Віжки тримала в руках міс Фейз Маклюр, обличчя її було непорушне, мов скеля, а губи так міцно стулені, що вперше не стало видно зубів. Поряд сиділа мертвотно бліда й випростана міс Гоуп, судомно вхопившись за сестрину спідницю. Вони виглядали як зовсім старі жінки. Їхній менший брат Даллас був улюбленцем обох сестер. Тепер його не стало, і обидві дівчини лишилися самі-одні на всьому білому світі.

— Меллі! Меллі! — врадувано закричала Мейбел.— Рене живий! І Ешлі теж! Ох, слава Богові! — Шаль злетіла у неї з плечей, виставивши на видноту її розбухлий живіт, але зараз ні вона сама, ні її мати не звертали на це уваги.— Ой, місіс Мід! Рене...— Голос у неї раптом зірвався.— Меллі, глянь! Місіс Мід, що з вами?.. Що, Дарсі...?

Місіс Мід сиділа, втупившись долі, і не озвалася, коли до неї звернулись, але з обличчя малого Філа поруч можна було все прочитати, як з розгорнутої книжки.

— Ну, заспокойся, мамо,— бурмотів він безпорадно.

Місіс Мід підвела голову й перехопила погляд Мелані.

— Йому вже не треба чобіт,— сказала вона.

— Ох, дорогенька моя! — скрикнула Меллі, схлипуючи. Вона схилила голову тітоньки Туп на плече Скарлет, вискочила з коляски й підбігла до лікаревої дружини.

— Але ж у тебе лишився я, мамо,— сказав Філл, незграбно силкуючись заспокоїти білу як полотно матір.— І якби ти мене відпустила, я перебив би всіх янкі...

Місіс Мід щосили стисла сина за плече, немов даючи взнаки, що нізащо його не відпустить, і скрикнула здушеним голосом: «Ні!»

— Філе, перестань-бо! — цитьнула Мелані, сідаючи в коляску до місіс Мід і притискаючи її до грудей.— Ти думаєш, мамі твоїй полегшає, коли й другого сина у неї вб’ють? Щоб отак по-дурному втішати! Швидше вези нас додому!

Коли Філ узяв віжки, вона обернулась до Скарлет.

— Як одвезеш тітоньку, приїдь до місіс Мід. А ви, капітане Батлер, зможете сповістити доктора Міда? Він у шпиталі.

Коляска рушила через натовп, де людей уже значно поменшало. Декотрі жінки плакали з радощів, але більшість стояли, мов отетерівши, неспроможні ще усвідомити, який важкий удар упав на них. Скарлет схилилася над списком з розмазаними літерами і хутко пробігла його очима, чи нема там знайомих прізвищ. Тепер, упевнившись, що Ешлі живий, вона могла подумати й про інших. І який же довгий список! Які тяжкі втрати для Атланти й для всієї Джорджи!

Боже милостивий! «Калверт, Рейфорд — лейтенант». Рейф! Раптом їй пригадався той бозна-як далекий день, коли вони вдвох надумали втекти з дому, але присмерком вернулися назад, бо зголодніли й злякалися темряви.

«Фонтейн, Джозеф К.— рядовий». Малий варивода Джо! А Селлі щойно народила дитину!

«Манро, Лафайєт — капітан». Цей Лаф був заручений з Кетлін Калверх, Бідна, Кетлін! Вона зразу двох втратила — брата й нареченого. А у Селлі ще більша втрата — брат і чоловік.