Розділ «Частина друга»

— А я й не казала, що Ешлі боягуз,— відрубала Мелані, зблиснувши очима.— Я сказала, що Ешлі такої самої думки, як і капітан Батлер, тільки він викладає її інакшими словами. І не виголошує своїх поглядів на музичних вечорах. Але він написав це мені в листі.

Скарлет відчула легенькі докори сумління, коли спробувала пригадати, що там такого особливого набачила Мелані в листах Ешлі, але зміст їхній вилітав у неї з голови ту ж мить, як вона кінчала читати. Їй здалося, що це вже Мелані з глузду з’їхала.

— Ешлі писав мені, що нам не треба було воювати з янкі. Що нас затягли у війку політикани й балакуни, задурманивши різними гаслами й забобонами,— швидко провадила Меллі.— Він каже — нема нічого на світі, що варте було б такої ціни, яку ми заплатимо за цю війну. Він каже — ніякої слави нема на війні, самий тільки бруд і страждання.

«О! Це ж той лист! — подумала Скарлет:— Але хіба він таке мав на думці?»

— Не вірю я вам,— затято сказала місіс Меррівезер.— Ви зрозуміли його не так як треба.

— Ні, я розумію Ешлі так як треба,— тихо відповіла Мелані, хоч губи в неї тремтіли.— Я розумію його з півслова. Він мав на увазі те саме, що й капітан Батлер, тільки висловив це не в такій гострій формі.

— Та майте совість — порівнювати таку порядну людину, як Ешлі Вілкс, з цим негідником капітаном Батлером! Чого доброго, ви й самі, може, думаєте, що наша Справа нічого не варта!

— Я... я не знаю, що я думаю,— непевно почала Мелані. Запал її уже пригас, і вона злякалася, що наговорила зайвого.— Я... я теж готова життя віддати за нашу Справу, як і Ешлі. Але... я вважаю... я вважаю, нехай чоловіки думають про ці речі, вони до цього здібніші.

— Нісенітниця якась! — пирхнула місіс Меррівезер.— Осади-но коня, дядьку Пітере! Ти проминув мій дім.

Дядько Пітер так ревно заслухався в розмову у себе за плечима, що й не помітив, як садиба Меррівезерів лишилася позаду, тож тепер хутенько смикнув на себе віжки. Місіс Меррівезер зійшла з коляски, і стрічки на її капелюшку затріпотіли, як вітрила на буряному вітрі.

— Ви ще пожалкуєте! — кинула вона наостанок.

Дядько Пітер шмагонув коня.

— Вам, панночки, сором, що доводите міс Туп до такого хвилювання,— дорікнув він дівчатам.

— І зовсім не доводять,— відказала несподівано Туп, що було досить дивно, бо вона мала звичай зімлівати з далеко не таких поважних причин,— Меллі, голубонько, я знаю, ти хотіла тільки заступитись за мене, і я рада, що хтось нарешті втер носа Доллі. Надто вже вона любить попихати всіма. Як це ти так наважилась? Ото тільки чи варто було говорити все те про Ешлі?

— Але ж це правда,— відказала Мелані й тихенько заплакала.— І мені не соромно, що він так думає. Він думає, що війна ця нам непотрібна, але що він битиметься до кінця і, можливо, загине, а для цього треба куди більшої мужності, ніж воювати за ту справу, в яку віриш.

— Ради Бога, міс Меллі, та не плачте ви серед вулиці,— буркнув дядько Пітер, вйокнувши на коня.— Люди бозна-що подумають. Хай-но приїдем додому, тоді вже.

Скарлет не озивалася. Вона навіть не потисла руку Мелані, яку та підсунула їй під долоню, шукаючи підтримки. Листи Ешлі вона читала з єдиною метою — упевнитися, що він досі кохає її, Скарлет. А тепер Мелані розкрила їй зовсім новий зміст тих листів, які вона лише пробігала очима. Було прикро дізнатися, що така, сказати б, ідеальна людина, як Ешлі, має щось спільне з цим покидьком Ретом Батлером. І вона подумала: «Вони обидва знають правду про цю війну, тільки Ешлі готовий битися навіть до загибелі, а Рет — ні. Отже, Рет тверезіше ставиться до життя.— На хвильку її аж морозом обсипало, що вона дозволила собі так подумати про Ешлі.— Вони обидва знають неприємну правду, тільки Рет воліє дивитись їй в очі й говорити про неї людям, доводячи їх до сказу, а Ешлі побоюється цієї правди».

Все це страшенно приголомшувало.

Розділ XIII

За намовою місіс Меррівезер доктор Мід вжив відповідного заходу, що прибрав форми листа до газети; ім’я Рета Батлера в ньому, правда, не згадувалось, але було цілком ясно, про кого йдеться. Редактор, відчувши нюхом громадську вагомість цієї драми, вмістив листа на другій сторінці газети, що саме по собі було неабиякою новацією, оскільки перші дві сторінки присвячувалися виключно оголошенням про купівлю-продаж рабів, мулів, плугів, про оренду або продаж будинків, рекламі домовин, ліків від усяких делікатних хвороб, засобів, що сприяють викидню або відновленню чоловічої сили.