Розділ «Частина друга»

— Отож маєте, Дріботуп Гамільтон! Сподіваюсь, ви задоволені?

— Чим це? — наполохано перепитала тітонька Туп.

— А поведінкою цього пройдисвіта Батлера, якого ви так охоче приймали.

Закид цей збив тітоньку з пантелику і, розгубившись, вона й не подумала нагадати місіс Меррівезер, що та й сама не раз запрошувала Рета Батлера до себе. Скарлет і Мелані, однак, пригадали цю обставину, але, виховані у повазі до старших, нічого не сказали. Натомість вони стали пильно придивлятись до своїх рук у рукавичках.

— Він зневажив нас усіх і навіть Конфедерацію,— заявила місіс Меррівезер, масивний її бюст у розшитому дрібним бісером корсажі прийшов у рух.— Сказати, що ми воюємо задля грошей! Що наші провідники брешуть нам! Та його у тюрму за таке треба! Атож, у тюрму. Я поговорю про це з доктором Мідом. Якби містер Меррівезер був живий, він би показав йому! Послухайте-но, Туп Гамільтон. Ви повинні тепер і на поріг до себе не пускати цього лотра!

— О Боже! — безпорадно зітхнула Туп, маючи такий вигляд, наче ось-ось Богу душу віддасть. Вона благально глянула на дівчат, але ті втупили очі долі, тоді з надією перевела погляд на випростану спину дядька Пітера. Вона знала, що йому чути кожне слово, тож сподівалася, що він обернеться й докине щось до розмови, як частенько робив раніше. Вона сподівалася, що він скаже: «Ну, годі, місіс Доллі, дайте вже спокій міс Туп»,— але він сидів ані ворухнувшись. Він несхвально ставився до Рета Батлера, і бідна Туп знала це. Тож вона зітхнула й промовила: — Ну, коли ви так гадаєте, Доллі...

— Я й справді так гадаю,— рішуче відказала місіс Меррівезер.— Я взагалі не можу втямити, з якої такої причини ви стали його приймати. Від сьогодні йому не буде місця в жодному порядному домі Атланти. Зберіться з духом і не пустіть його на поріг.

Місіс Меррівезер гостро глянула на дівчат.

— Сподіваюся, ви обидві теж чуєте мої слова,— провадила вона далі,— бо це трохи й ваша вина, що ви були надто вже з ним ввічливі. Скажіть йому гречно, але твердо, що його присутність у вашому домі й ці відступницькі балачки геть небажані.

Скарлет уже вся клекотіла, готова збунтуватись, як та конячка, що відчула чужу руку на гнуздечці. Але не зважилась, боячись, щоб ця достойна матрона знову не написала її матері.

«Стара корова! — подумала вона, аж паленіючи від ледь стримуваної люті.— Ото була б насолода — в очі їй врізати, що я думаю про неї та цю її звичку всіма верховодити!»

— Я й у думках собі не покладала, що коли-небудь почую такі відступницькі балачки про нашу святу Справу! — вела далі місіс Меррівезер у праведному гніві.— Кожного, хто не згоден, що наша Справа священна й благородна, треба повісити! Я не хочу й чути, що хтось із вас двох коли-небудь ще вступить з ним у розмову! Але що це з вами, Меллі? Боже милостивий!

Мелані сиділа біла мов стіна, очі широко розплющені.

— Я не перестану з ним розмовляти,— тихо сказала вона.— Не буду до нього нешаноблива. І не замкну двері йому перед носом.

Місіс Меррівезер так рвучко видихнула з легенів повітря, наче її проштрикнули, як повітряну кулю. Тітонька Туп ошелешено розтулила пухкого ротика, а дядько Пітер обернувся і втупився в Мелані.

«І чого мені не стало духу так сказати? — подумала Скарлет, пройнята заздрістю й захопленням.— Таке от маленя, а не побоялося дати по зубах цій мегері!»

Руки в Мелані тремтіли, але вона поспішала говорити далі, немов боячись, що їй забракне мужності.

— Я не буду до нього нешаноблива через те, що він сказав, бо... Може, він і недобре зробив, сказавши це привселюдно... Це у нього вийшло нетактовно... але... але Ешлі теж такої думки, як і він. І я не можу замкнути двері перед носом у людини, яка думає так само, як мій чоловік. Це було б несправедливо.

Місіс Меррівезер нарешті спромоглась на слово й кинулася в атаку:

— Меллі Гамільтон, я за все своє життя не чула такої несусвітної брехні! В родині Вілксів ніколи не було боягузів!..