Розділ «Частина друга»

— Імперію, в якій ми живемо,— Південь, Конфедерацію, Бавовникове королівство. Ту імперію, що розвалюється в нас під ногами. Треба бути найбільшим дурнем, щоб цього не бачити й не скористатися тими можливостями, які породжує розпад імперії. Я збиваю свій капітал на її краху.

— То ви й справді гадаєте, що ми зазнаємо поразки?

— Звичайно! Який сенс немов страус ховати голову в пісок?

— О Боже, мене аж нудять такі розмови! Невже ви ніколи не говорите чого-небудь приємного, капітане Батлер?

— Може, вам приємно було б почути, що ваші очі — це дві коштовні посудини, по вінця повні прозорої зеленої рідини з золотими рибками, і коли ці рибки хлюпочуться на поверхні, як от зараз, ви стаєте з біса звабливі?

— Ні, це мені не подобається... А яка чудова музика, правда? Я могла б отак довіку кружляти у вальсі! Мені навіть дивно, що я настільки скучила за танцями.

— Я зроду не бачив дівчини, яка б танцювала так чарівно.

— Ви занадто міцно мене притискаєте, капітане Батлер. На нас люди дивляться.

— А якби ніхто не дивився, ви б не заперечували?

— Капітане Батлер, ви забуваєтесь!

— Зовсім ні. Хіба це можливо, коли ви в моїх обіймах?.. Що це за мелодія? Щось нове?

— Так. Божественна мелодія, правда? Це ми запозичили в янкі.

— А як вона зветься?

— «Коли ця війна скінчиться».

— А які слова? Проспівайте мені.

— Любий мій, чи пам’ятаєш

Той кохання час,

Коли ти казав, що доля

Не розлучить нас?

Ти стояв у сірій формі