Розділ «Частина друга»

А потім вона опинилась посеред зали, і Рет Батлер проходив до неї крізь натовп, з цими своїми глузливо скривленими устами. Але їй було до цього байдуже — нехай би він був хоч і сам північанський Лінкольн! Найважливіше — що вона знов танцюватиме. Що вона поведе першу кадриль. Скарлет зробила реверанс і мило всміхнулася Ретові, а він уклінно схилився, приклавши руку до плісованої сорочки. Ошелешений попервах Леві поспішив зняти напруження й вигукнув:

— Всіх прошу стати у пари — вірджинська кадриль!

І оркестр гримнув найкращу з усіх танцювальних мелодій — «Діксі» [21].

— Як ви посміли так виставити мене на показ, капітане Батлер?

— Але, люба місіс Гамільтон, ви ж ревно цього бажали!

— Як ви посміли вигукнути моє ім’я на всю залу?

— Ви могли й відмовитись.

— Але... я мусила погодитись заради Справи Півдня.. Я не могла думати лише про себе, коли ви запропонували таку велику суму в золоті. Перестаньте сміятись, на нас усі дивляться.

— Вони однак дивитимуться. І облиште переді мною ці балачки про Справу Півдня. Ви хотіли потанцювати, і я дав вам таку нагоду. Ця прохідка, здається, остання фігура кадрилі?

— Так. Мені й справді треба посидіти й передихнути.

— Чому? Хіба я наступив вам на ногу?

— Ні, але вони перемиватимуть мені кісточки.

— Невже це вас так турбує? Справді?

— Та, знаєте...

— Ви ж не скоїли ніякого злочину, хіба не правда? То ви не танцюватимете вальсу зі мною?

— Якби моя мама коли-небудь...

— Ви й досі тримаєтесь за мамин фартух.

— У вас огидна манера — робити з чесноти несосвітенну дурість.

— А чеснота — це і є дурість. Невже вас обходять людські пересуди?

— Ні, але... Краще облишмо цю тему. Хвала Богові, починається вальс. Кадриль мені щоразу дух забиває.