Розділ «Частина друга»

— Не ухиляйтесь від моїх запитань. Хіба вам не байдуже, що про вас скажуть інші жінки?

— Ну, коли вже ви так хочете приперти мене до стіни, то знайте: мені байдуже! Але зважати на те, що про тебе кажуть,— треба. Хоча сьогодні я махнула на це рукою.

— Бравої Ви починаєте думати самостійно, а не так, щоб покладатися на чужі думки. З цього починається мудрість.

— Але ж...

— Коли вас будуть так обмовляти, як мене, ви зрозумієте, як мало це важить. Ось тільки подумайте: у Чарлстоні мене в жодному домі не приймають. Навіть мій внесок у нашу праведну й священну Справу неспроможний скасувати цю заборону.

— Жах який!

— Та ні, чого ж. Тільки втративши репутацію, вповні розумієш увесь її тягар і всю цінність справжньої свободи.

— Ви кажете страхітливі речі!

— Страхітливі, але й правдиві. Якщо маєш досить мужності або грошей, любісінько можна обійтись без репутації.

— За гроші не все купиш.

— Це хтось вам втовк у голову. Самі ви не могли б додуматись до такої банальності. Що не можна купити за гроші?

— Ну, я не знаю... В усякому разі — ні щастя, ні любові не можна.

— Здебільшого таки можна. А якщо й не їх, то рівноцінну заміну їм.

— Отже, у вас так багато грошей, капітане Батлер?

— Це нетактовне запитання, місіс Гамільтон! Ви мене дивуєте. Але я вам відповім: багато. Як на юнака, що починав без шеляга в кишені, я чималого домігся. А на блокаді, я певен, зіб’ю цілий мільйон.

— Ой ні, не може бути!

— Цілком може бути. Люди загалом неспроможні збагнути, що на краху цивілізації можна загребти не менше грошей, ніж на її розбудові.

— Цебто як?

— Ваша родина, і моя родина, та й усі тут присутні збили собі капітал, перетворюючи незайману пущу на цивілізований край. Так розбудовують імперії. Це чудова можливість збити капітал. Але коли імперія зазнає краху, тоді ще легше розжитися на добрі гроші.

— Яку це ви імперію маєте на думці?